Установили куполи на духовному форпості
Репортаж
– Усі події з життя рідного села я заношу до зошита. Цими днями знайшов запис: «28 липня 1982 року зруйнували церкву». Добре пам'ятаю той день. У стіни був закладений динаміт. Сила вибуху була такою, що повилітали шибки в сусідніх будинках. Частину храму було зруйновано, і все ж таки окремі стіни встояли. Через вісім днів в село пригнали потужний екскаватор і завершили чорну справу. А через кілька днів наш голова сільради, який дав згоду на руйнування храму, невідомо з якої причини втратив розум. Ось так…
До розповіді Степана Костянтиновича Ганчу стали додавати свої спогади бабусі, перераховуючи численні історії страшного покарання тих, хто піднімав у цьому бессарабському краї руку на святиню.
Жінки з раннього ранку зібралися біля відбудованої церкви і куточками косинок раз по раз витирали очі – сльози щастя.
Церква Георгія Побідоносця в Долинському почали відбудовувати заново у 1998 році. Мене завжди дивувало: дорога червона цегла, тонни арматури та лісу – усе лежало просто неба, без замків та охорони.
– Та що ви, хто б посмів взяти? Це місце охороняє сам Господь Бог! – запевняє Василіса Станєва.
І в цьому глибоко переконані усі жителі села.
Храм у Долинському – на залишках старого фундаменту почав піднімати о. Миколай (Асаржи). Навіть найстаріші бабусі ходили на кар'єр збирати камінь. Молодий священик о. Михаїл (Карачебан), одержавши парафію у Долинському, продовжив цю справу – заручившись підтримкою голови Ренійської райдержадміністрації Івана Миколайовича Буценка, нині керівника однієї з американських зернових компаній, депутата Одеської обласної ради.
– За радянських часів із семи сіл Ренійського району два втратили свої храми – Лиманське та Долинське, – розповідає І.М. Буценко. – У Долинській школі працювала моя мама – вчителькою початкових класів, вона часто з любов'ю розповідала про цей населений пункт та його жителів. Тому мені захотілося допомогти цьому селу.
Ставши згодом головою правління ЗАТ «Укрелеваторпром», Іван Миколайович став активно допомагати у спорудженні храму. Збирали гроші і жителі села – хто скільки міг.
Стіни храму вирішили викласти з декоративної червоної цегли. А минулого року знайшли унікального майстра, який взявся виготовити куполи – два великі та чотири малі.
Дядько Сашко, як з любов'ю та повагою називають Олександра Олексійовича Бушина в Долинському, ще не так давно працював у Ренійському порту заступником начальника третього вантажного району з госпчастини.
– Ніколи робота, де б я не працював, не приносила задоволення, – зізнається майстер. – Я заздрив своїй дружинівчительці: зарплата – копійчана, але скільки радості та щастя щодня дарує їй школа! І ось доля закинула мене до Іллічівська, де я взяв участь у спорудженні куполів. Ця справа зацікавила мене. Потайки я став мріяти виготовити куполи сам – від початку до кінця. І ось у Долинському моя мрія здійснилася. Сам робив ескіз, креслення, варив металеві каркаси та обшивав їх булатом. Я знайшов справу свого життя. І буду виготовляти куполи, доки живу.
Не залишилася осторонь від будівництва і сільська рада на чолі з Віктором Дмитровичем Фетелею: усі кошти місцевої скарбниці були зосереджені на будівництво дороги до храму. Вона зроблена, як кажуть, на совість.
– Найближчим часом шлях до храму, який, я сподіваюся, стане священним для жителів села, ми упорядкуємо – посадимо дерева, кущі та квіти, – запевнив В.Д. Фетеля.
Будівельник за професією, творець за своєю вдачею, Віктор Дмитрович переінакшив рідне Долинське – це відзначають усі.
– У районі чимало зроблено для шкіл, дитячих садків, закладів охорони здоров'я та культури, – говорить голова Ренійської райдержадміністрації Дмитро Іванович Макосій. – Поряд із цим відроджуються храми, і це правильно. Тому що жодний матеріальний добробут неможливий без духовності, без миру в душі.
Цієї ж точки зору дотримується і депутат Одеської обласної ради від Ренійського району Олександр Васильович Сошенко – він особисто надав допомогу в ремонті церков у селах Орлівці та Новосільському.
Обряд освячення хрестів за дорученням митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела провів архімандрит Петро, настоятель СвятоМиколаївського храму в селі Новосільському.
– Безсумнівно, що після встановлення куполів робота, а її залишилося чимало, піде швидше, – переконаний його високопреподобіє. – Церква Великомученика Георгія Побідоносця стоїть на кордоні України, Молдови та Румунії, вона – наш духовний форпост.
І ось настав хвилюючий час: віртуозний кранівник Іван Нейчев один за другим встановлює куполи та хрести. Молодь клацає фотоапаратами, зафіксовуючи святковий день на віки.
А сімдесятирічний Степан Костянтинович Ганчу поквапився додому, щоб за старою звичкою зробити у своєму зошиті відмітку: «Усією громадою 9 серпня 2011 року на нашій церкві встановлені куполи».
Так, якщо взятися усією громадою, то можна зробити багато!
Антоніна Бондарева,
власкор «Одеських вістей»,
Ренійський район
Фото авторки
Преображение Господне (19 августа)
«По прошествии дней шести, взял Иисус Петра, Иакова и Иоанна, брата его, и возвел их на гору высокую одних, и преобразился пред ними: и просияло лице Его, как солнце, одежды же Его сделались белыми, как свет» (Мф. 17; 12).
Находясь со Христом повседневно, апостолы видели только человеческую природу Иисуса Христа. На Фаворе Он явил им Свое божество, показал им Свою божественную славу, «якоже можаху», то есть насколько они, смертные, грешные люди, способны были воспринять своим человеческим взором непостижимую тайну, величие и блистание Божества.
В славе преображения Христа Спасителя предвозвещалась слава Его воскресения из мертвых и та слава, в которой Он придет на землю судить живых и мертвых. Господь преобразился перед учениками, чтобы еще и еще раз после бесчисленных чудес показать им очевиднейшим образом Свое божество и Свое единосущие с Отцом, чтобы они не поколебались в вере во время страданий Его, которые уже приближались, но уразумели и поняли, что Он страдал и умирал за грехи мира добровольно, и с дерзновением проповедовали о Нем людям, что Он истинно Единородный Сын Божий, Вечный, Творец мира видимого и невидимого.
Преображение – это зримое явление Царства Божия на земле, явление Божественных энергий, Света Божества. Святитель Григорий Палама, развивая учение о невещественном Фаворском свете, писал: «Мы веруем, что Он явил в Преображении не другой какойлибо свет, но только тот, который был у Него под завесой плоти; этот же Свет Божеского естества, поэтому и Несотворенный, Божественный, так и по учению богословствующих отцов Иисус Христос преобразился на горе, не восприявши чтолибо и не изменившись во чтолибо новое, чего до этого не имел, но показал ученикам Своим только то, что у него уже было, отвержи очи их и сделавши их из слепцов зрячими». Своим преображением Спаситель позволил людям лицезреть Преображение, которое ожидает человек в Царствии Божием. Этот свет преображенного человеческого естества изображается на иконах святых нимбами. Слова апостола Иоанна о том, что «Бог есть Свет», – опытное знание, приобретенное на горе Фавор.
В момент Преображения светлое облако осенило очевидцев, и был слышен голос: «Сей есть Сын Мой Возлюбленный, в Котором Мое благоволение; Его слушайте» (Мф.17; 5).
Говоря сегодня о Преображении Господнем, о его значении и важности в деле апостольском и в деле нашего человеческого просветления и обновления, можно, выражаясь словами Христа Спасителя: «Не для Меня был глас сей, но для народа» (Ин.12; 30), сказать, что и ныне голос Отца Небесного был не ради Него, но ради народа.
Своим Преображением Господь укрепил веру апостолов и учеников. За шесть дней до этого события они впервые открыто и сознательно исповедуют Его как Спасителя и Мессию. Христос, приоткрывая завесу грядущих Своих мук и страданий, укрепляет их веру, показав им всю полноту Божественной славы. Когда они увидят Его распятым, они вспомнят этот момент и эту присносущную славу, которая укрепит их человеческую немощь и даст необыкновенную силу, чтобы затем пронести Евангелие во все концы вселенной.
Преображение Господне укрепляет и наши с вами немощные силы, вселяет в наш ум новый и лучший смысл, направляет наши сердца к восприятию вечного, божественного. Пусть каждый, милостью Божией – а она простирается над всеми людьми, – воспламенит в себе частицу Фаворского света. Пусть этот свет укрепит нас в несении жизненного креста без ропота, с глубоким смирением и пониманием важности и спасительности того, что дает нам Бог.
Андрей КОСТОВ
