Ось така вона, лялька-мотанка

На цьогорічному святі Першого дзвоника у Біляївській школі № 1 першокласники від імені всієї шкільної родини вручили представникам влади та друзям школи (які теж прийшли з по­дарунками) яскраві фольклорні ляльки­мотанки як обереги на щастя, на добро, на плідну співпрацю. Подарунки у свята — добра традиція школи, а от такі сувеніри – вперше.

Ці національні сувеніри — обе­реги, самобутні і неповторні культурні цінності, і з’явилися вони у нашого народу ще в сиву давнину. У наш час поширені переважно в західних регіонах. Першою в нашому районі техніку їх виготовлення опанувала ке­рівниця методичного об’єднання вчителів трудового навчання Любов Дмитрівна Тяпкіна, яка і провела майстер­клас з учителями трудового навчання.

Діти жваво відгукнулися на но­ву іграшку з великим, ледь не містичним змістом. Торік Надія Миколаївна Касьяненко, викладачка зі школи № 1 Біляївки, підхопила естафету. Під час чергової атестації проводила навіть відкритий урок з техніки виготовлення ляльки­мотанки. До варіативної частини базового модуля програми з трудового навчання 5 – 9 класів додатково в школі запроваджено уроки з виготовлення ляльок­мотанок.

– Лялька­мотанка вивчається школярами, — розповідає Надія Миколаївна Касьяненко — старша вчителька трудового навчання, учителька вищої категорії, яка майже сорок років працює у цій школі, де навчалися і вона, і її батьки. – Саме з нею діти поглиблюють знання про народні звичаї, обряди, традиційне українське вбрання, формують цілісне ставлення до багатств нашої культури, бажання зберігати, відроджувати та примножувати українські традиції.

Зазвичай усі ляльки робляться з ниток, стрічок, у які вплітаються квіти, трави, зерна. А також – із тканини, рваної руками на смужки, без шиття і бодай єдиного вузлика (щоб їй не було боляче), без обличчя (вважали, що в очі може влетіти дух живої істоти). Лише лялька — берегиня роду робилася з хрестом – як символом сонця – замість обличчя. Усі елементи одягу мотанки є оберегами: спід­ниця символізує землю, сорочка уособлює три часи — минуле, теперішнє і майбутнє, намисто – достаток, головний убір – зв’язок із небом. Донині вважається, що лялька, зроблена з ниток льону або коноплі, має сакральне значення.

Про все це розповідають нові стенди в кабінеті Надії Миколаївни, переконуючи, що саме ось цей сакральний сенс і широке та конкретне призначення ляльок­мотанок вабить до них дорослих і малих нових поколінь XXI століття.

З гордістю учениці 7­Б класу показали нам власноруч зроблені за допомогою улюбленої вчительки ляльки­мотанки.

Юлія ДЗЕЙ, Біляївський район

Ласкаво просимо на «День народження кота Леопольда»

З режисером Всеволодом Кабановим ми зустрілися, щоб поговорити про прем'єру вистави «День народження кота Ле^­опольда», яка відбудеться 2 жовтня у Палаці культури По­лі­технічного університету. Як часто буває при зустрічі з талановитою творчою особистістю, розмова вийшла за межі розповіді про майбутній захід.

Уперше мюзикл, написаний Аркадієм Хайтом, показали в 1979 році на сцені Московського театру юного глядача. Музику написав композитор театру Борис Савельєв. Трохи пізніше на основі вистави з'явився мультфільм. Близько десяти років тому ставили мюзикл і в Одеському театрі музичної комедії ім. М. Водяного.

– Всеволоде, скажіть, чим відрізняється цей дитячий мюзикл від інших?

– У нас напівпрофесійний колектив. З майстрів – лауреат міжнародних конкурсів артистів музкомедії Руслан Рудий, художник Дмитро Умлєв. Решта – це студенти, які займаються у різних театральних трупах, в ансамблях пантоміми, танцювальних колективах і просто учні, яким цікаве це мистецтво.

– За якими критеріями ви добирали артистів?

– У мене один критерій – хто хоче. Вважаю, що будь­яка людина талановита, головне, щоб у неї було бажання. У самодіяльності потрібно працювати з тими, хто прийшов.

– Чого навчає дітей ваша вистава?

– Доброти. Це сімейна вистава без обмеження віку – про те, що потрібно дружити, підтримувати одне одного. На сцені представлені всі покоління: маленькі миші, яким по чотири­п'ять років, Леопольд трішки старший, його бабуся – літня людина, пес – чоловік середнього віку з освітою, та інші персонажі. Під час вистави постійно іде інтерактив із глядачами.

– Сьогодні на екранах дещо інші казки та мультики. Вони різко відрізняються від старого доброго «Ну, погоди!», «Чебурашки» і навчають далеко не доброти…

– Ви знаєте, мені здається, що у сучасних дітей трохи загублене дитинство. Одна з моїх постановок, яка побачить світ у недалекому майбутньому, буде присвячена темі деградації та засилля низькопробних мультиплікаційних робіт.

– У дитячого мюзиклу є майбутнє, на Ваш погляд?

– Я впевнений, що у нього чудове майбутнє. В Одесі є люди, які гідно займаються дітьми. У нас талановиті дітки, режисери та цікаві ідеї, але бракує матеріальної підтримки.

– Чи тільки заради оплесків створюєте мюзикли?

– По­перше, щоб не забути професію. По­друге, надихає молодь. Вони захоплені грою. Це підкуповує. Молоді люди облишають усі свої справи і годинами займаються вокалом, сценічним мовленням, пластикою.

– Дякую за розмову.

– Ласкаво просимо на «День народження кота Леопольда» 2, 9 і 16 жовтня.

Христина ВІЄР,«Одеські вісті»