Тихими впевненими кроками він піднімається сходами і заходить до класу. Дитячий сміх, що лунав хвилину тому, стихає. Блискучі від цікавості очі дітей спрямовуються на того, хто увійшов. Його звуть отцем Олександром, і це – недільна школа при храмі Володимирської ікони Божої Матері в м. Одесі, куди приходять люди різного віку, а притихла пустотлива дітвора – їхні, а отже, і його діти.
У 1998 році отець Олександр прийшов до цього храму. Почав вести заняття у дорослій групі, а потім і в дитячій. У дорослій школі, в якій викладає ще отець Володимир, можна обміркувати насущні проблеми парафіян, прослухати курс з історії церкви та сектознавства. На жаль, труднощі повсякденного життя усе частіше приводять людей у сіті різних сект. У недільній школі кожен може постаратися прийти до істинної віри.
Тут немає аромату ладану та потріскування свічок, але з кожної стіни на учнів дивляться образи святих. Урок, який привертає до себе сімейним затишком, починається з молитви та перевірки домашнього завдання. Як у звичайній школі, діти занурюються у книжку та конспекти у пошуках відповідей. Тема сьогоднішньої розмови – Результат. Класом прокочується обурений шепіт: «Скільки ви нам задали, стільки ми й прочитали». «Ех, двійочники», – посміхається священик.
Урок почався. Отець Олександр розповідає дітям про прадавню історію, переплітаючи біблійні оповіді із правдою сучасного життя. Разом вони обговорюють похід Мойсея через води Червоного моря, чудесний порятунок євреїв та страшну загибель єгипетського війська. Непомітно діти поринають у захоплюючий світ, у якому переплітаються історія, географії та біологія.
Отець Олександр зачитує десять новозавітних заповідей, написаних у віршованій формі Володимиром Куцим у книзі «Істина». Пояснюючи їх зміст, священик вкладає в дитячі душі малознайомі деяким дорослим поняття: совість, співчуття, гріх. І його слова викликають негайний відгук у душах дітей. В очах багатьох їхніх однолітків зараз так звично бачити заздрість та образу на увесь світ. Ці пороки стають другою природою багатьох людей.
Порожнє життя, що мчить по колу у пошуках заробітку на хліб насущний, плюс нестабільність у країні, зростання цін, переповнені злістю пасажирів маршрутки. І постійний дефіцит часу на те, щоб приголубити, поговорити, зрозуміти дитину. Усе більше ми стаємо схожими на людей із африканського племені бетамарібе, які практикують скарифікацію особи (нанесення шрамів). Наносячи шрами на душу, грубіянимо, заздримо, ображаємося і... знову замикаємо коло бездуховного існування.
Діти 2000х, або, як їх часто називають, «покоління нульових». Серед них багато дітей зі стертими поняттями «добре» та «погано». То ж дорослим вже давно настав час замислитися, чим будуть засіяні душі їхніх дітей, зернами життя чи камінням байдужості.
– Я відвідую недільну школу вже третій рік, – говорить десятикласник Михайло, – це дуже цікаво як у плані пізнання світу, так і у вивченні Старого та Нового Заповіту. У майбутньому це знадобиться при виборі професії. Зараз мені це допомагає у спілкуванні, наприклад, я познайомився з одним із учнів недільної школи і довідався, що він ходить до тієї ж загальноосвітньої школи, де навчаюся я. Не до прикладу звичайному, наш «недільний» клас дуже дружний, ми збираємося разом після уроків, спілкуємося.
– Син став краще розумітися у питаннях віри, хоча це й не було самоціллю, – говорить його батько Віталій. – Він не п’є, не курить, не матюкається, почувається впевненіше.
А ось що розповідає Лариса:
– У звичайному середовищі одразу можна впізнати дитину, яка відвідує недільну школу. У них, як і в моєї доньки Олени, інше ставлення до однолітків та дорослих. Внутрішній духовний суддя суворо запитує, якщо вони зробили щось погане, про що навіть ніхто не довідається і начебто можна бути спокійним. Заняття в недільній школі привчають відповідати за вчинки.
Учні збираються на автобусну екскурсію. Сьогодні в них буде насичений день: вони відвідають СвятоУспенський монастир, храм Казанської ікони Божої матері, римськокатолицький костьол, зроблять ще кілька зупинок за темою екскурсії.
Багато вихованців отця Олександра стали лікарями, юристами, хтось знайшов своє покликання за кордоном – один з випускників працює в компанії «Macintosh». Кожний з них іде своїм шляхом, шукає себе, а по суті, шукає свій храм, де на нього чекають, де буде легко та спокійно, звідки із впевненістю можна йти далі в життя.
