Геометрія почуттів

Під такою назвою в Одесі, в Арт­центрі «Маркоффь», відкрилася персональна виставка Ігоря Фрундіна. В експозиції представлені графіка й дерев'яна скульптура.

Роботи Ігоря Фрундіна є у приватних колекціях Америки, Голландії, Польщі, Франції.

Усе представлене на виставці створено у період із 2008­го по 2011 рік.

Автор, зокрема, відзначає:

– Графікою я не займався років із десять. Поштовхом послугувала хвороба. До лікарні, щоб не мучитися бездіяльністю, взяв два альбоми, туш, олівчики. І згадав – є графіка. Адже я колись виграв конкурс і одержав велику грошову премію за ілюстрації до поеми Блока «Дванадцять». Так я повернувся до графіки.

Велику увагу Ігор приділяє образу жінки. У своїй роботі «Літо золоте», виконаній у жанрі художнього різьблення по дереву, автор прагне донести до глядача власне бачення ідеальних обрисів жіночої постаті, водночас підкреслюючи, яким складним і мінливим є жіночий образ.

Для творчості Фрундіна як художника характерні яскраві образи, тонке чуття гумору. Кожен його штрих вивірений до міліметра. Але крім складності виконання, в усіх роботах позначаються душевна теплота, багата духовна натура і самобутній світогляд.

Андрій ЛОГАШЕВСЬКИЙ

Фото автора

З піснею у душі

У швидкому темпі життя нам інколи не вистачає часу для щирого спілкування та реалізації своїх творчих задумів, можливостей. Бог дав кожному із нас право вибору: куди спрямувати зусилля, чому віддати перевагу, чим займатися... Щоденно вирішуємо – як розпорядитися відведеним на активну діяльність часом. Чим поступитися, а без чого – ніяк. Колектив ансамблю «Калинонька», а це 14 чоловік, зробив свій вибір на користь творчості як засобу самовдосконалення. Люди різних поколінь. Ясніше думається і краще живеться, коли душа наповнена творчістю. Не лише як матері, дружини, господині, спеціаліста, а й на сцені, у пісні, спілкуванні. Нести людям радість, зберігати традиції, співати і слухати... Збагачуватись, внутрішньо наповнюватись мудрістю, теплом.

З такими думками поверталася пізнього вечора з Дачного, де відзначав 25 років місцевий ансамбль «Калинонька». А сіль­ському клубу, в стінах яко­го свято бережуть традиції наці­онального співу, минуло 55 років. Того дня сюди приїхали гості, яких зустрічали хлібом­сіллю. Український колорит – не «під свято». Витканий із щоденних творчих задумів, він створює специфічну атмосферу сімейного затишку.

Здавалося, що за порогом вирує інше життя, в якому справді ніколи зупинитися, озирнутися, подумати, поглянути одне одному у вічі.

Художньому колективу «Кали­нонька» та згуртованим навколо нього дачненцям пощастило: у клубі вони можуть бути щирими, самобутніми. Не згубити у собі талант, а реалізувати його. Це теж праця.

За 25 років свого існування народний жіночий ансамбль виростив тих, для кого пісня стала частиною життя. Галина Заславська, Наталя Орехівська, Наталя Годулян, Валентина Пилипенко, Ганна Бактібаєва, Тетяна Кудрявцева, Людмила Яковенко, Зінаїда Солов’йова, Наталія Гриценко, Любов Василевич – вони першими зібрались на репетицію чверть століття тому, назвавши свій колектив «Калинонька». Віра Ковач і Олександр Нікулін, які організували ансамбль, не будували довгострокових планів. Просто було велике бажання працювати, творити, співати, нести людям радість та змістовно проводити вільний час. Але ж хіба буває на селі той вільний час! Роботи вистачає у дворі та обійсті завжди, особливо для жінки. «Калинівські» дівча­та встигають поратись по госпо­дарству, щоб без «тягара» за плечима піти ввечері до клубу на репетиції, які проводять двічі на тиждень. Хормейстер Лариса Лиманська працює з колективом недавно. Зуміла його зрозуміти і продовжити творчі традиції.

– Ми у житті одне одному під­мога, – каже Світлана Васи­лівна Мочкош, директорка Дач­ненського клубу. Між на­ми – щирі взаємини. Кожен вно­сить якусь цікавинку в загаль­ну справу. Зараз із нами пра­цює баяніст Олександр Сте­б­лін – прекрасна людина і добрий знавець своєї справи. Поважаємо його за чудову вдачу. Взагалі­то ансамбль без баяніста не уявляємо. Згадуємо з найкращими враженнями Анатолія Гальченка, Миколу Чернока, Сергія Каранова і Олександра Нікуліна. Кожен із них причетний до нашого ста­новлення.

До колективу долучилися згодом Людмила Балаш, Ірина Терещенко, Олена Дідуренко і ось, зовсім нещодавно, – Тетяна Маніта, Олена Гінкул, Ві­ра Церклевич.

А Євгенія Заславська не лише гарно співає, а й пише чудові вірші, які стають піснями ансамблю після музичного оформлення Тетяною Єлеза­ровою.

Ще багато могла б розповісти про цей колектив Світлана Василівна. Того вечора на її адресу лунали щирі слова подяки за натхненну працю, вірність справі та постійний творчий пошук. Як відзначила начальник управління культури Біляївської РДА Лілія Гапоненко, таких ентузіастів слід особливо шанувати. Завдяки їм зберіга­ються і міцніють культурні традиції нашої держави.

Репертуар «Калиноньки» різноманітний. Це – українські та російські народні пісні, духовний спів, гумористичні фольклорні твори. У виконанні ансамблю оживають пісні, яких давно не згадували, бо, чого гріха таїти, просто менше стали співати люди. Можливо, тому, що змісту слів інколи у сучасних піснях не зрозуміти.

«Уж любить – так всей душой, а в работе – быть звездой»; «Біля хати розквітають мальви»; «Шел со службы казак молодой»; «Зоря моя, зоряночка, а я – зелений клен»; «Найдорожче серцю – добре слово хліб»; «Ой, у полі криниченька»... І ще багато­багато слів із почутих того ве­чора на ювілейному концерті пісень продовжували звучати у думках. У тому віночку – різ­нобарв’я української природи, багатогранність людської душі та велика жага життя, що неможливе без пісні.

Олександра КОРЧИНСЬКА, с. Дачне, Біляївський район

Подорож триває

В одеському Будинку вчених від­крилася виставка робіт члена Націо­нальної спілки художників України, віце­президента Спілки мариністів Одеси Віктора Потєряйка. Виставка називається «Світ моїх подорожей». Понад сорок робіт представив майстер глядачам. Це картини, створені в Польщі, Німеччині, Голландії. Роботи Віктора Потєряйка передають атмо­сферу цих країн – дивовижні аква­релі та офорти.

Пейзажі художника дихають свіжістю та оригінальністю зображення. Одна із представлених робіт написана в Познані: різнобарвна гама будинків, на тротуарі юрби туристів, можливо, серед них є й одесити…

Це підтверджують картини Віктора Потєряйка та його численні подорожі. Подорож до картин Віктора можуть зробити одесити та гості нашого міста.

Віталій Безсмертний

Духмяний «твір на вільну тему»

Перший вуличний ярмарок мистецтв «Запах мандаринів» пройшов на терасі ресторану «Кларабара» в одеському Міському саду. Майстри представили свої картини, листівки, сувеніри та інші арт­об'єкти.

Організатори виставки – Ганна Берьозкіна та Лілія Клімова – поставили перед собою завдання скоротити відстань між творцями і любителями мистецтва. Привертали увагу публіки низькими цінами на виставковий товар, запахом мандаринів, глінтвейну й святкової випічки.

– У майстернях завжди знайдуться недорогі роботи. От ми й запропонували художникам популяризувати свою творчість. Показати картини, які не з'явилися б на їхніх персональних виставках. Можливо, ці твори викличуть відгук у душі любителя мистецтва. Так, з першого погляду, одного штриха, може початися "малобюджетна", але щира любов до мистецтва, – розповідає Лілія.

На ярмарку були представлені роботи як добре відомих в Одесі майстрів, так і художників­початківців. Серед них картини Бориса Лукіна, Ігоря Терехова, Юлії Павлової, Дар'ї Звенової, Артура Ізраїляна, Ніни Стасюкової та інших. Блакитноокий хлопчик з мандаринами пензля відомого одеського аквареліста Андрія Герасимюка дивиться на відвідувачів з яскравих афіш.

У дворику «Кларабара» панувала тепла, домашня атмосфера: привітні обличчя, легкі за настроєм картини і, звичайно, мандарини.

– Тут багато світла, мило, ніжно і дуже затишно, – поділилася своїми враженнями одна з гостей виставки, художник за освітою, Ольга. – Цей ярмарок можна назвати "твором на вільну тему" – зазвичай великі виставки об'єднані однією тематикою, але тут художникам дали можливість розкрити свої душі. І це чудово.

Маріанна ГРЕКОВА,студентка 4­го курсу ОНУ ім. І.І. Мечникова