Білінгвізм в Україні: об’єктивна реальність і загрози

Реальна мовно­культурна ситуація, що склалася в Україні, засвідчує слабкість, розмитість самої етнічної основи, навколо якої б відбувався процес консолідації та подальшого розвитку української нації. Значна частина етнічних українців у спілкуванні не користується рідною мовою, люди відчужені від власної культури, байдуже ставляться до проблем її розвитку. Це пояснюється тим, що в незалежній Українській державі так і не була реалізована виважена культурно­мовна політика, спрямована на зміцнення національної свідомості українського народу, консолідацію суспільства.

Мовна ситуація – конкретний тип взаємодії мов та різних форм їх існування (літературна мова, територіальні діалекти, соціальні діалекти тощо) у суспільстві. В Україні вона характеризується білінгвізмом – паралельним існуванням української та ро­сійсь­кої мов. Цьому стану речей властиві як схожі з іншими двомовними суспільствами риси, так і низка специфічних ознак.

Серед важливих ознак сучасної мовної ситуації в українському суспільстві слід виділити:

1) українсько­російську ко­лективну двомовність і ди­глосію;

2) співіснування в єдиному українському просторі окремих регіонів з різними національно­культурними, соціально­полі­тичними традиціями і, як наслі­док, – мовно­політичними орієн­таціями, мовними та мовлен­нєвими пріоритетами і звичками;

3) формальний характер мовної політики у державі, відсутність в української мови реального високого соціального статусу;

4) поступову і невідворотну англомовну експансію.

Сучасна мовна ситуація в дер­жаві характеризується пев­ною нестабільністю, що істотно впливає на процес утвер­дження державного статусу української мови як важливого чинника консолідації суспільства.

Таким чином, констатуємо, що основною рисою сучасної мовної ситуації в нашій державі залишається українсько­росій­ська двомовність з широким функціонуванням російської мови в різних сферах громадського життя на більшій території країни. Цей факт обернено пропорційно впливає на сферу використання української мови.

Дослідження мовної проблеми в сучасному українському су­спіль­стві виявляє такі харак­терні риси ситуації:

– існує розбіжність між етнічним і мовним самовизначенням, коли значна частина етнічних українців у повсякденному житті для спілкування використовує російську мову; важливим є той факт, що ще за радянських часів саме російська мова набула статусу мови міжнародного спілкування, який вона продовжує зберігати й нині, забезпечуючи спілкування не тільки між наці­ональними меншинами Укра­їни, а й між народами колишнього Радянського Союзу;

– різний мовний статус ре­гіонів, який, насамперед, обумовлюється відмінностями історичного розвитку західної та східної України, при цьо­му переважна більшість ук­раїн­ців західного регіону є ук­раїномовною, південного та східного регіонів – росій­сько­мовною, центр посідає про­між­не становище;

– значна частина українського суспільства в побуті користується українсько­російським і росій­сько­українським суржиком, що впливає як на стан самої мови, так і на ставлення до неї.

У цій складній мовній ситуації держава повинна постійно дба­ти про баланс інтересів між різномовними групами ре­гіонів. Тому виважена дер­жавна мовна політика, спря­мована на розширення сфери функціонування державної мови як осердя нації, сприятиме єднанню суспільства. Ще одне важливе завдання – реалізація прав національних меншин щодо використання їхніх мов із метою забезпечення повноцінного розвитку та лояльності до Ук­раїн­ської держави як своєї Бать­ківщини.

Ганна ПАНЧЕНКО, провідний фахівець ОРІДУ НАДУ при Президентові України

Цікаві бувальщини

(З життя видатних людей)

СТІВЕН ЛІКОК

(1869 – 1944)

Уявна мангуста

Американський письменник­гуморист Стівен Лікок мандрував по західних штатах Америки. Якось поруч нього в диліжансі сидів один дуже цікавий до всього і балакучий пасажир. Побачивши футляр, у якому була друкарська машинка Лікока, пасажир довго косував на нього очима і чи не всоте казав:

– Я вперше бачу такий дивний саквояж. Чи не будете ви такі ласкаві сказати мені, що в ньому?

– Коли вам це треба знати, – відповів Лікок, щоб здихатися докучливого супутника, – то скажу. В цьому ящику мангуста.

– Який жах! Навіщо ж ви її во­зите з собою?

– Справа в тому, – неохоче пояснював Лікок, – що я їду до приятеля, у якого бувають галюцинації, і йому часто ввижаються змії. Мангуста, як вам відомо, знищує змій, тому я й везу її для нього.

– Але ж змії вашого друга, так би мовити, уявні?

– Безумовно, – відповів Лікок, – а це уявна мангуста.

С.С. БАСОВ­ВЕРХОЯНЦЕВ

(1869 – 1952)

Пригоди «Коника­стрибунця»

1906 року з’явилася невеличка книжка С. Басова­Верхоянцева «Коник­стрибунець». В ній у вигляді казки розповідалося, як народ вигнав свого царя Берендея, відібрав у поміщиків і куркулів їхні маєтки, вирішив сам вести своє господарство.

Поліція не звернула уваги на книжку, вважаючи, що це переспів відомої казки Єршова «Горбоконик». Пізніше автор згадував: «Стрибунець поскакав по фабриках, заводах, по містах і селах, потрапив навіть у жандармські казарми. Єршовського «Горбоконика» селяни не купували, вимагаючи дати їм справж­нього».

Кілька видавців, побачивши, що «Стрибунець» дає добрий прибуток, за короткий час видали казку півмільйонним тиражем, а коли дізналися про заборону, друкували під іншими назвами, наприклад, «Шапка­невидимка». Чорносотенці у відповідь випустили свою казку «Новий Коник­стрибунець» і цим тільки роздратували поліцію, бо не можна було швидко розібрати, де нова, а де стара. В Омську до суду було віддано двох солдатів, які читали книжку Басова. Адвокат С. Анісімов (пізніше відомий географ та етнограф), захищаючи підсудних, довів, що в книзі дія відбувається не в Росії, а в царстві якогось царя Берендея, котрого не можна порівнювати з його величністю Миколою ІІ. Солдатів виправдали.

Підготував Віктор МАМОНТОВ,«Одеські вісті»