Про свою малу батьківщину

Сьогодні все більше людей цікавиться історією свого рідного краю, прагнучи пізнати минуле, дізнатися про земляків, які працювали на розвиток малої батьківщини. І як же радісно стає на душі, коли інтерес переростає у необхідність синтезувати зібраний матеріал і видати книжку. Серед таких людей – корінний житель селища Цебрикового Микола Артемович Заєць.

Академік Української Академії економічної кібернетики, доцент кафедри менеджменту, зовнішньоекономічної та інноваційної діяльності Одеського національного політехнічного університету, Микола Артемович видав близько ста наукових праць, серед яких дві монографії, 22 підручники та навчальні посібники з питань економіки. Лауреат загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання», автор протягом багатьох років збирав та опрацьовував спогади, історичні факти, археологічні знахідки, архівні джерела та періодичні видання про рідне селище Цебрикове, навколишні села. У результаті величезної та копіткої роботи у 2004 році вийшла книжка під назвою «Цебрикове – долина надії», яка була присвячена 200­річчю з дня заснування селища. Та за браком часу і недоступністю до архівних матеріалів 1930­х років, М. Заєць не зміг висвітлити той непростий, але надзвичайно цікавий історичний період. І лише відкритість архівів НКВС, КДБ та СБУ дали можливість авторові написати про особливості колективізації, Голодомору та політичних репресій кінця 30­х років. До нового видання під назвою «Цебриківський (Гофнунгстальський) край» увійшли розповіді про події з кінця ХVIII – початку XXI століття. Автор висвітлює давнє історичне минуле краю, встановлення Радянської влади, розкуркулювання, політичні репресії, передвоєнні роки, часи війни, розбудову народного господарства. Ці сторінки не можна читати без хвилювання, адже текстовий матеріал поєднується з копіями різноманітних документів, які мають неабияку історичну цінність. До видання включено матеріали експедиції Одеського археологічного інституту НАН України (розкопки провадилися у 2009 році), що дало можливість детальніше охарактеризувати історичне минуле Цебрикового.

У книжці вміщено розповідь про дійсного статського радника Романа Цебрикова. Він отримав наділ, яку спочатку заселили втікачі­кріпаки з Подніпров’я та Молдавії (на той час територія належала Тираспольському повіту), а згодом – вихідці із німецького графства Вюртемберг. Саме німці­колоністи у 1818 році й назвали селище Гофнунгсталь (у перекладі з німецької мови – Долина надії).

У новому виданні книжки значне місце відведено розділу про відомих людей краю: керівника народного хору імені Григорія Верьовки Анатолія Тимофійовича Авдієвського, міністра транспорту Ро­сійської Федерації Ігоря Євгеновича Лєвітіна, колишнього голову місцевого колгоспу Володимира Мойсейовича Ба­канурського, майстра шахових композицій Віктора Олександровича Мельниченка, військовиків Віктора Степановича Тегляєва, Володимира Самійловича Чумака та багатьох інших особистостей, які своїми іменами уславили рідний край.

Нинішні краєзнавці тримають тісний зв’язок з нащадками німців­колоністів, котрі свого часу розбудовували село, та з усіма вихідцями Цебрикового. Пам’ятним було святкування 200­річчя селища, коли з усіх куточків світу з’їхалися ті, чиї долі пов’язані з цією мальовничою місциною. В урочистих заходах взяли участь близько трьох тисяч осіб. Особливо численною була делегація з Німеччини. Протягом багатьох років вже стали традиційними зустрічі цебриківців на німецькій землі, де проходять з’їзди гофнунгстальців.

Про все це та багато іншого можна довідатися із книги «Цебриківський (Гофнунгстальський) край», яка побачила світ восени 2011 року за спонсорської підтримки депутата Одеської обласної ради Олександра Пресмана та жителів і вихідців із Цебрикового. Саме такі літописи про історію рідного краю – солідні, ґрунтовні, написані з любов’ю – становлять значну цінність для нащадків. Бо що більше люди дізнаються про свою батьківщину, то ріднішою вона для них стає.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті