Поєднала все земне

Анатолій Степанович Глущак – автор багатьох поетичних книжок. В Одесі та Києві побачили світ збірки поезії «Мотиви», «Злітне поле», «Сонячний вітер», «Простір», «Тиждень», «Озимина». Ще зі студентських часів перекладає передусім зі слов’янських мов. Видав авторську перекладну антологію «Автографи», передмову до якої написав визнаний майстер Дмитро Павличко.

Пропонуємо увазі читачів «Одеських вістей» добірку перекладів лауреата премії ім. Василя Мисика, присвячених святу весни, жіноцтву.

Віслава Шимборська

(з польської)

Кохання з першого погляду

Обоє переконані,

що їх поєднало раптове почуття.

Чудова отака певність,

але непевність чудовніша.

Я вважаю,

що коли не були знайомі раніше,

то й нічого і ніколи між ними не було.

Та чи потвердять це

вулиці, сходи, коридори, на яких могли

віддавна розминутися?

Хочу їх запитати,

чи не знають –

може в обертових дверях

якось віч у віч?

може «вибачте» у тісняві?

голос «ви помилились» в телефоні?

– але ж знаю їхню відповідь.

Ні, не пам’ятають.

Були б дуже подивовані,

що вже довший час

ними грав випадок.

Ще не цілком здатний

замінити їм долю,

він наближався і віддалявся,

перебігав їм дорогу

і, стримуючи хихотіння,

відскакував убік.

Та ж були знаки чи сигнали, –

і що з того, коли невиразні.

Може три роки тому

або минулого вівторка

якийсь листочок перелетів

з плеча на плече?

Щось загубилося і щось знайшлося.

Хто зна, чи не м’ячик

в хащах дитинства?

Були клямки і ґудзики дзвінків,

на котрих завчасу

дотик накладався на дотик.

І валізи стояли поруч в камері схову.

Чи може однієї ночі був схожий сон,

який відразу після прокидання забувся.

Кожний початок

є тільки продовженням,

а книга випадковостей

завжди розгорнута посередині.

Вітаутас Рудокас

(з литовської)

Жінки в житах

В очах живе утома

Від кожної зими…

А зелень незнайома –

Мов запнута слізьми.

В гаї та у долини,

На видноту доріг

Нас кличуть знов щоднини

Береза і моріг, –

Щоб серце відпочило

Від натиску марнот.

Щоб возродилось тіло…

В найліпшу із погод

Червневі краєвиди

В полон, як стій, беруть:

За болотами, в житі,

Жінки удаль пливуть.

Пірнають, як у море,

Веселий ллється сміх.

Жита такі прозорі,

Що видно, як на гріх,

Всю наготу русалок…

Вогка імла зела

То ніжно, то зухвало

Торкає їх тіла.

Вплітається у коси

Проміння колосків:

Які зелені грози

Розносять житній спів,

Які знадливо­милі

Жінки в житах снують,

Які зелені хвилі

Голублять білу грудь!..

Як випаде удача,

Будь свідком цих забав,

Возрадуйсь, небораче,

Серед ясних купав:

«Нехай це древнє свято

Не зникне на селі,

Щоб вічно чарувати

Красою на землі.

На втіху жнивареві

Не виляжуть жита,

Цілющі, полудневі,

Безмежні – мов життя.

Нехай приходить літо,

Нехай ідуть жінки,

Щоб вічно молодіти,

До житньої ріки».

Ахсар Кодзаті

(з осетинської)

В день твого весілля

В день твойого весілля посипався сніг –

По усюдах він повстю важкою заліг.

Я розрадити душу стемнілу не зміг:

Гіркота і печаль перейшли мій поріг.

І розпачливий крик бився в грудях моїх:

Під снігами не видно до щастя доріг.

В день весілля померла надія надій,

Мов обвалом гірським

занесло в чорторий.

Ворон­вісник вмостився

на гілці твердій –

Я від злісного каркання був сам не свій.

Та не зрадив усе ж

першій дружбі святій:

І любов берегти побажав молодій.

Микола Заболоцький

(з російської)

Ялівцевий кущ

Я побачив у сні темний кущ ялівцю,

Я почув металеву мелодію цю –

Аметистових ягід розносився дзвін,

Уві сні, в тишині, так сподобався він.

І вловив я крізь сон вільний запах смоли.

Я схиливсь до куща у серпанку імли

І помітив на тлі невискоих гілок

Ледь усміхнений, твій хворобливий кивок.

Ялівцевий той кущ, ялівцевий той кущ,

Вистигаючий щебет оманливих вуст,

Тихий гомін, що дихав ефірністю смол,

Смертоносної голки миттєвий укол!

В золотих небесах, в мене поза вікном,

Пропливають хмарки нескінченним вінком,

Облетів уже сад після мряки і стуж…

Нехай милує Бог ялівцевий той кущ!

Олег Дмитрієв

(з російської)

* * *

Захват злету і ганьбу падіння

Дарувала жінка чарівна.

Без поблажливості

та щадіння

Разом обірвала – все – вона.

Та одного ще вона не знала,

Серце розітявши без ножа,

Що й на дні болючого

провалу

Виссю рятувалася душа.

Не порвала болісна

погорда

Щастя несподіваного нить,

Бо сьогодні ангела і чорта

В наших душах важко

розрізнить.

Так живе: ні добра,

ні жорстока –

В сяйві незалежного вогню.

Тож за несподіваність уроку

Я ту жінку зовсім не виню.

Не вважаю, що зазнав

покари:

Не приймаю правду за біду.

І дивлюся сміло в очі карі –

Милості від чарів тих не жду.

Григол Абашидзе

(з грузинської)

Усмішка

Це й справді так невірогідно,

Хто з нас чи думав, чи гадав?!

Ми розминулись непомітно, –

Я усмішку твою впізнав.

Невже минуло стільки часу?

І звідки суму тінь в очах?

Я б не впізнав тебе одразу,

Коли б не усміх на вустах.

І серце – щедре та ласкаве,

Й довіра в прямоті святій.

І щось дитяче та лукаве –

Говорять в посмішці твоїй.

Всміхнулася мені сяйнисто,

Як в юності, у двадцять літ, –

Немов ніхто з нас не змінився

І молодіє вічний світ.

Ти вірила у зустріч нашу?..

Не поспішай тепер, зажди –

Хай усмішка все те розкаже,

Що в спогадах жило завжди.

Євтим Євтимов

(з болгарської)

Схились березовим

серпанком

Ізвечора над чуйним сном.

І стань зорею на світанку,

Що заіскріє над чолом.

Стань птахою, виспівуй

дзвінко

І знов поклич у путь мене, –

Хоч в кожну мить

ти спершу жінка,

Що поєднала

все земне.

Одеська Шевченкіана

Започатковуємо нову рубрику «Одеська Шев­ченкіана». У матеріалах під цією рубрикою маємо намір друкувати розповіді про наших земляків – письменників­лауреатів Шевченківської премії, дослідників творчості Кобзаря, композиторів, драматургів, кіномитців, для яких життя та творча діяльність великого українця ставали джерелом власних здобутків.

Сьогодні увазі читачів пропонуємо нотатки про лауреата Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка Бориса Нечерду.

Причетність до добра…

За життя Борис Нечерда не дочекався офіційних нагород. Його творчість була належно поцінована після «Останньої книги».

Поезії Бориса Нечерди стали одразу помітним явищем. Уже перша збірка «Материк» (1963 р.) з передмовою Івана Рядченка подивувала читача. А редактором книжки, що побачила світ у одеському видавництві «Маяк», був теж чудовий поет Віталій Березінський.

Зупинюся на другій збірці «Лада», що вийшла через два роки, бо саме тоді Борис Нечерда заявив про себе досить вагомо. На підтвердження цієї думки перечитаємо поему «Шевченко».

У «Шевченківському словнику» Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка АН УРСР офіційна установа дала високу оцінку поемі. У короткому резюме сказано: автор створив образ поета, митця­зброяра, використав ремінісценції з Шевченкових творів, що навчають нас ненавидіти деспотизм та сваволю, рабство і приниження людської гідності.

Від себе додамо, що Великий Кобзар часто переходив у своїх поемах від прямого викриття до іронії, сарказму, потім знову до ліричних інтонацій. У поемі Бориса Нечерди теж відчутні зміни настроїв, почуттів. От як зримо зображено царя, який читає твори Шевченка:

Скандал!

Об сходи торохоче

важкий – аж виляски скавчать!

По кольоровій теракоті