Офіційна зала перетворюється…
На третьому поверсі другого корпусу обласної ради є конференцзала, де проходять пресконференції, круглі столи, семінари. Віднедавна її стіни прикрасили картини. Як з’ясувалося, з такою незвичайною й дуже цікавою ініціативою виступив комітет культури, мистецтва і туризму громадської ради при облдержадміністрації (голова – Анжеліка Жукова) і журнал «Выставки Одессы». Тепер зала стала ще й виставковою. Тут ті, що працюють у корпусі, можуть ознайомитися з роботами наших земляків, так би мовити, не відриваючись від професійних обов’язків, безпосередньо під час проведення або в перервах різних заходів. Сталося майже казкове перетворення.
Відбулося вже п’ять вернісажів. Нині в межах спільного проекту «Твори і даруй» комітету з культури і журналу тут експонуються картини 11 одеських художників, об’єднані виставкою «Він і Вона: дві грані досконалості». Відкриваючи її, редакторка відділу мистецтв журналу «Выставки Одессы» Вероніка Коваль зазначила, що мета даного проекту – знайомити одеситів із їхніми талановитими земляками – художниками. Далі вона тепло представила всіх учасників – заслужених художників України Віталія Алікберова і Миколу Прокопенка, Бориса Бєлова, Галину Мещерякову, Олександра Лекомцева, Тетяну Гончаренко, Надію Фомічову, Олену АльХадж, Наталю Будурацьку, Сергія Жукова, Марину Яндоленко.
Улюбленою темою Віталія Алікберова Вероніка Коваль назвала океан часу. По суті все, що вміщується в цей образ, а ще любов у широкому розумінні слова, було головною темою представлених робіт, дуже точно відтінених під час презентації проникливими віршами нашої землячки, що живе у США, Інни Богачинської у виконанні артистки обласної філармонії Олени Куклової. Майстриня художнього слова Світлана Лукіна читала любовну лірику одеських поетів.
Оскільки зала під час вернісажу була заповнена вщерть, можна говорити, що на культурній карті міста є дуже теплий, домашній за своєю атмосферою клуб шанувальників прекрасного.
Лана ВОЛІНА
На тему свободи
Одеський обласний театр ляльок. Віктор Ольшанський. «Тринадцята зірка. Кролячий забіг довжиною в життя». Режисерпостановник – Юрій Чайка. Художникпостановник – Марія Погребняк, балетмейстер – Олена Кочергіна.
Ця вистава – подарунок дітям старшого шкільного віку та дорослим. І тим, і іншим, до речі, настав час починати звикати до думки, що театр для найменших глядачів іще не раз запрошуватиме на свої вистави тих, хто давно вийшов із дошкільного віку.
Ну, а поки що перша ластівка – «Тринадцята зірка». Вистава сприймається на єдиному подиху. По закінченні – тривалі щирі оплески. Схоже, це успіх…
Втім, цілком передбачуваний: адже в основі вистави вдячний і благодатний драматургійний матеріал – п’єса Віктора Ольшанського за мотивами оповідань американського письменника Ернеста СетонТомпсона. Оповідань про тварин… В даному разі тварини домашні – кролі. Але живуть вони в загоні скакового клубу й беруть участь у забігах із гончими собаками. Забігах не на життя, а на смерть… Як бачимо, це справді не дитяча казочка про милих кумедних звіряток, тут усе серйозно. І очевидна умовність поділу на людей і звірів. Герої стоять перед вибором між вірністю та зрадою, правдою та брехнею, особистою свободою та… відповідальністю за ближніх. І виявляється – що таке свобода, кожен розуміє посвоєму.
Втім, запорука справжнього успіху вистави, як відомо, не тільки у виборі «хорошої п’єси», але й у її достойному сценічному втіленні. Театрові ляльок, – на пристосованій сцені, у Грецькій залі Українського музичнодраматичного театру, – пощастило створити магічне чарівне дійство, яке підтверджує, що театр – це диво. Декорації – умовні: конструкціятрансформер, що символізує клітку. Чорний колір костюмів лаконічний і красномовний. Звучить «серйозна музика» – твори відомого американського композитора Анджело Бадаламенті. Дія розгортається не за ширмою, і в театрі ляльок перед нами не ляльки, а люди. Тільки в акторів, що грають кроликів, у руках лялькикролі, – яких вони потім, у плині дії, відкладають набік. І дивна річ – відчуття, що це кролики, а не люди, – залишається…
У виставі зайняті актори різних поколінь – Анатолій Лук’янченко (Міккі Ду), Станіслав Михайленко (Слаймен), Іван Цуркан (Джек), Ольга Опря (Ясноока), Тетяна Стрілець (Капловуха), Дмитро Павлов (Громила), Ольга Кужельна (Пушок), Володимир Акпаєв (Фанго). І, відверто кажучи, не хотілося б когось виділяти… Усі вони грають із захватом, щиро та з очевидним задоволенням від участі у виставі серйозній, але не повчальнонудній, сучасній за стилістикою, але без непотрібних «спецефектів». У гарній та потрібній виставі.
Ірина ГОЛЯЄВА
