Поява «Кобзаря» пробудила у читачів­одеситів любов до українського слова. Популяризували творчість Тараса Шевченка відомі й шановані люди різних професій і станів.

До таких шляхетних друзів Тараса Шевченка належав Андрій Іванович Лизогуб (1804 – 1864 рр.). За часів Гетьманщини його предки посідали полковницькі посади. Тарас Шевченко познайомився з А.І. Лизогубом у лютому 1846 року на балу чернігівської українофільської знаті.

Власник маєтку неподалік Чер­нігова, у Седневі, Лизогуб був обізнаний з творчістю Кобзаря завдяки Євгену Гребінці та Олександру Афанасьєву­Чужбинському. Зародилася обопільна приязнь, що дуже швидко переросла у дружбу. Андрій Іванович запросив Тараса Шевченка відвідати Седнів.

Два тижні петербурзький гість перебував у маєтку відставного чиновника. Тут він намалював портрети господаря маєтку та його брата Іллі Івановича, учасника Вітчизняної війни 1812 року, полковника у відставці.

Тарас Шевченко відвідав Седнів і через рік. У затишній садибі він намалював кілька картин, написав передмову до нового видання «Кобзаря», поему «Осика» (у остаточному варіанті «Відьма»).

Невдовзі Тараса Шевченка було заарештовано на переправі через Дніпро у справі Кирило­Мефодіївського товариства.

Андрій Іванович не відрікся від засудженого. Усіляко йому допомагав. Їхнє листування має безпосередній стосунок до Одеси, де Лизогуб мав помешкання.

21 жовтня 1847 року Лизогуб писав до Орська з Південної Пальміри, що дізнався про місце заслання Тараса.

22 жовтня з Орська від Шевченка. Засланець у солдатському мундирі в іронічній формі розповідає про обставини арешту під Києвом, скаржиться на жорстокість заборони писати й малювати, шкодує за відібраними у нього під час арешту краєвидами Києва.

11 грудня А. Лизогубу до Одеси. Т. Шевченко скаржився, що восени дошкуляв ревматизм, а тепер цинга. Просить надіслати твори

В. Шекспіра у перекладі М. Кетчера та «Одісею» Гомера у перекладі

В. Жуковського.

31 грудня 1847 року. Одеський адресат втішає Т. Шевченка, обіцяє надіслати малярське приладдя.

7 лютого 1848 року. Седнівський друг повідомляє засланця, що відправив посилку з малярським приладдям, папером. А крім цього, надсилає 13 випусків перекладів М. Кетчера з В. Шекспіра.

7 березня. У вдячному листі Шевченко радіє з приводу посилки. І журиться перспективою походу через пустелю до берегів Аральського моря. А туди не доходить навіть пошта.

7 квітня. Лист з Одеси. Автор повідомляє, що надіслав паперу для малювання.

9 травня. Засланець в листі до А. Лизогуба дякує за малярське приладдя, повідомляє про похід на Раїм і про одержану у цьому зв’язку можливість малювати.

16 серпня. Лист від А. Лизогуба з натяком про європейські події під акомпанемент гармат (тобто революцію 1848 р.).

8 листопада. У листі до одеського автора Шевченко сповіщає, що повернувся з Аральського моря живий і здоровий, запитує про знайомих, просить передати вітання

В. Рєпніній.

24 грудня. Поет одержав листа від А. Лизогуба. «Як я зрадів!.. Аж заплакав, так мені любо стало!» – повідомляє Шевченко у своєму листі­відповіді.

14 березня 1850 р., Оренбург. У листі до А. Лизогуба дякує за надіслані гроші. Повідомляє, що весною поженуть його на Каспійське море, що крадькома він іноді малює, а також просить підписувати його ім’ям ті малюнки, які він буде йому надсилати.

1850 року, під час обшуку, у Тараса Шевченка було знайдено сім листів від одеського адресата Андрія Івановича Лизогуба. На вимогу начальника ІІІ відділу О. Орлова, чернігівський цивільний губернатор П. Гессе викликав Лизогуба до Чернігова. Тут

О. Орлов, що приїхав у справі кирило­мефодіївців, іменем царя заборонив власникові маєтку у Седневі листуватися з крамольним поетом.

Усе ж таки брати Лизогуби не забували про Тараса Шевченка. Вони зверталися до можновладців, наближених до царя, полегшити долю засланця.

16 липня 1852 р. Новопетровське укріплення. Шевченко скаржиться у листі до А. Лизогуба на свою самотність, на важке заслання, висловлює бажання побачити хоч перед смертю, Україну, Дніпро, своїх знайомих.

Щоб не нашкодити і собі, і засланцеві, Андрій Іванович не відповідав. Але пошук шляхів до визволення Шевченка з неволі не припиняється.

1849 року, коли Шевченко надіслав Адрієві Івановичу свій автопортрет, в Одесі, у родині Лизогубів народився нащадок. Назвали його Дмитром. Лизогубові­молодшому судилося, якоюсь мірою, продовжувати справу революційних демократів, до яких належав Тарас Шевченко.

Дмитро Андрійович Лизогуб – учасник «ходіння в народ», один із організаторів «Землі і волі». Є достовірні відомості від болгарських революціонерів, що Дмитро Лизогуб давав значні кошти на закупівлю зброї для повстанців.

1879 року Д. Лизогуба було засуджено до смертної кари.

У радянський час в Одесі була вулиця Дмитра Лизогуба. Зараз вона носить назву Карантинна.