Иван РЯДЧЕНКО
Канев
Святыня наша, тихий Канев,
ты потрясаешь нас, как гром.
Здесь, думой очи затуманив,
Кобзарь гуляет над Днепром.
Стоят почтительные внуки,
придя за мудростью сюда.
Молчит под кручей у излуки
благоговейная вода.
Легко и трепетно до дрожи!
И даже белый пароход,
чтоб дум поэта не тревожить,
как бы на цыпочках идет.
Валентин МОРОЗ
Дуб Шевченка
в селі Прохорівці під Каневом
І жандарми царські і шпики
За Шевченком слідкували ревно.
Промовляли: «Зрізують гілки,
Щоб росли розлогими дерева».
А були в цих лісників ножі
І немилосердні, і холодні.
Бережи гілля, не бережи,
Перспектива дерева – колода.
А з колоди дошки і труна
І поету, і його народу.
І жандарм безжально обтинав
Ще тендітні пагінці свободи.
І кохання крихітні бруньки,
Силою зеленою налиті.
Й товариства чесного гілки,
Котрим плечі розпрямляти в літі.
Все стікало кров’ю під ножем,
В тюрмах чи в солдатчині конало.
А громи Шевченкових поем
Небеса на клапті шматували.
І вогненних віршів блискавки
Падали прокльонами предтечі.
І втягали голови у плечі,
Хрестячись, тривожно, лісники.
Микола ПАЛІЄНКО
Балада
про Ликеру
Що ж то було? Сама питала в себе,
Коли церковні дзвони одгули.
Душа поета відлетіла в небо,
Не чув Тарас ні слави, ні хули.
Та й забувати почала потроху,
Як з ним гулять ходила на базар.
І як він пританцьовував з порога
Та щось смішне читав про гарбуза.
Зверталися до нього як до пана,
А він казав, що зроду є кріпак.
Пани у камізельках та в жупанах,
Тарас у свитці, жартом припікав…
Та ще й з поли обтрушував полову,
Мов коням їсти перед цим давав.
Але для неї купував обнови,
Возив дарунки, хоч і бідував.
І малював, і вірші їй приносив,
Один на згадку навіть присвятив.
Стояла осінь…
Холодніли роси…
Збирався скоро засилать сватів.
Вона білизну у той день знімала,
Була сердита, а тут він у двір.
Гірке сказала…
Все і розламалось…
І більше не підходив до воріт.
А що ж Ликера? Чи вона любила?
Чи сумувала трохи хоч за ним?
Коли з’являвсь, не те, щоб лебеділа,
Але від неї не вертавсь сумним.
Пливли літа то швидко, то поволі, –
Тарас лежав удома на горі.
А в неї в серці прокидались болі,
Та лиш кому про це вже говорить.
Тоді взяла й поїхала до нього,
Купила хатку в Каневі якусь.
І часто била на могилу ноги,
Узявши в поміч горлиць і косуль.
Ото могла на світ там роздивиться,
Насіять квітів, які він носив…
Цвіла гора Чернеча в чорнобривцях…
Шумів Дніпро…
Скрипіли ясени…
