В ім’я духовного єднання людей
Напередодні свята ми зустрілися з Генеральним консулом Республіки Болгарія в Одесі паном Стояном Горчивкіним. І наша розмова зайшла про духовний подвиг Кирила та Мефодія, про болгарську присутність у багатонаціональній Одесі, про ідеї та плани дипломата, яких, повірте, силасиленна…
– Пане Горчивкін, зважаючи на все, цього року День слов’янської писемності та культури в Одесі стане грандіозною подією, покликаною духовно об’єднати людей?
– У нашу неспокійну добу залишилося небагато подій, які дають нагоду для громадянського єднання та примирення. Ще 1980 року Папа Римський оголосив святих братів Кирила та Мефодія, святого Бенедикта захисниками Європи. Досі точаться суперечки: були Кирило та Мефодій греками, болгарами чи євреями. Для мене важливіше інше: вони подарували нам нову церковнослов’янську мову, яка одразу посіла гідне місце поруч із мовами класичними. Це стало справжньою революцією. Кирило та Мефодій – це загальносвітове надбання. Ми запропонували 24 травня провести Хресний хід. Віддавна відомо, що хресні ходи захищають і оберігають міста, об’єднують людей. Вони вже провадяться в Москві в цей день, а в Україні Одеса може стати першим містом, де з’явиться нова традиція.
Відповідно до запропонованого плану, святкування 24 травня почнеться літургією у храмі Святих Кирила та Мефодія на території Військового інституту Одеського національного політехнічного університету. Потім віряни пройдуть Хресним ходом від СвятоІллінського монастиря до Соборної площі. Там у СпасоПреображенському кафедральному соборі буде відслужено молебень. Для нас було б великою честю, щоб його відслужив особисто Митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел. Потім відбудеться урочистий мітинг, на якому виступлять керівники області й міста, представники дипломатичного корпусу країн, що використовують кирилицю, громадських організацій та національних діаспор. В історикокраєзнавчому музеї відкриється виставка «Болгари Бессарабії: хроніка ХХ століття». А на Дерибасівській почнеться святковий концерт, підготовлений силами творчих колективів.
Крім того, з 15 травня у Всеукраїнському центрі болгарської культури працює фотовиставка «Скарби хана Кубрата» за матеріалами Держархіву СанктПетербурга. 18 травня в ньому пройшли Х КирилоМефодіївські читання, організовані працівниками філологічного й історичного факультетів ОНУ імені І.І. Мечникова.
23 травня – другий фестиваль сучасного болгарського кіно.
– Усі ці дуже цікаві заходи не замикаються тільки на Всеукраїнському центрі болгарської культури, і їх аудиторія мусить бути набагато ширшою… Та і я ледве можу згадати, коли болгарські артисти виступали на сцені Одеського оперного або в нашому місті гастролювала театральна трупа з Болгарії.
– Сьогодні, якщо йдеться про приїзд артиста, на порядку денному постає питання про його гонорар, оплату готелю. Аналогічно і з показом фільмів – є авторське право, оренда кінозали. Тому такі заходи складно організувати. І вони виходять камернішими та скромнішими, ніж хотілося б.
– Третього березня, у День визволення Болгарії від османського ярма, всім, що прийшли до Генконсульства на урочистий прийом, Ви нагадали про їхнє коріння, нагадали пофілософськи мудро, символічно й дуже красиво…
– У холі ми поставили пофарбоване в біле дерево. На гілочках написали назви сіл і міст Одеської області, де живуть болгари. І кожен міг повісити листочок зі своїм іменем на свою гілочку. Найнасиченішою поки що вийшла гілочка Генконсульства. І це не дивно: воно з’явилося тут понад сто років тому – в 1905 році, набагато раніше багатьох інших дипломатичних місій. На деяких гілочках є й триколірні стрічечки на спомин про видатних генералів, прем’єрміністрів, поетів і письменників, яких нам виховала Одеса. Ми пам’ятаємо про це завжди. Як і про те, що у вашому краї збереглася автентична болгарська мова, якої немає ніде у світі.
– Пане Горчивкін, люди, що знають Вас, говорять про Вас як про людину, яка прагне ламати чинні стереотипи. У чому це проявляється?
– Не раз, виступаючи у Всеукраїнському центрі болгарської культури, я ловив себе на думці, що виступаю на панахиді. Зазвичай ми говорили там про вже померлих. І тому я подумав: треба говорити про живих, про тих, хто чесно, творчо робить свою справу.
Так, до 24 травня й до ювілею журналістки Гани Пеневої ми приготували їй сюрприз: на чотирьох DVDдисках записано частину її найкращих телевізійних програм про болгар на Одещині. Це унікальна історія болгарської діаспори тут, розказана дивною людиною! Гадаю, болгари охоче придбають ці диски, щоб вони були в їхньому домашньому архіві.
Крім того, у великій залі Генконсульства я збираюся відкрити кіноклуб. У моїй особистій фільмотеці є 52 болгарські картини. Коли купимо великий телевізор, щотижня ми зможемо дивитися по одному фільму, а потім за чашечкою чаю обговорювати їх. До мене звертається чимало людей, які скаржаться на незнання сучасної болгарської мови. Переважно це люди середнього покоління. Люди старшого покоління мову вивчали і знають, діти вивчають у недільній школі. А от середнє покоління мову забуває. Перегляд фільму та обговорення його болгарською з носіями мови – мною, моєю дружиною, працівниками Генконсульства – допоможуть розв’язати проблему.
Болгарам Одещини слід знати й про те, що їхні діти мають право навчатися у вузах Болгарії на тих же підставах, що й громадяни нашої країни. Ця ниточка теж здатна відновити перерваний зв’язок із історичною Вітчизною.
– Ви зустрічалися з губернатором Едуардом Матвійчуком…
– Я запропонував, у міру можливості, на споруджуваній дорозі Одеса – Рені зробити відгалуження до болгарських сіл, щоб екскурсійні автобуси не пролітали, їх оминаючи, як на трасі Одеса – Київ, а звертали до них. Тоді людям легше та скоріше вдасться домовитися про якісь нові напрями бізнесу, та й екскурсійні маршрути стануть цікавішими, живішими.
– Нещодавно Ви обговорювали з мером Одеси Олексієм Костусєвим питання про відкриття болгарської школи.
– За неофіційними оцінками, в Одесі мешкають близько 50 тисяч болгар, що переселилися сюди з районів області. Переїжджаючи до міста, деякі з них швидко забувають болгарську мову. Тому, щоб залишатися болгарами, потрібно зберегти свою рідну мову. І на зустрічі з мером ми справді обговорювали питання відкриття української школи, у якій діти будуть поглиблено вивчати болгарську мову. Мер цю мою ідею підтримав.
Оскільки в наступному місяці виповнюється 100 років із моменту відкриття могили хана Кубрата – батька хана Аспаруха, що став засновником болгарської держави, я запропонував в Одесі покласти початок гарній традиції зав’язувати мартеницю. Мер підтримав мене, і 31 березня на дереві біля Оперного театру зачервоніли мартениці, перетворивши дерево на одну велику Мартеницю, подаровану місту.
За однією з легенд, коли Аспарух вирушив здобувати землі за Дунаєм, тут із його батьком залишилася сестра Калина. Хан взяв із собою в похід пташку. А потім, щоб повідомити рідним добру звісточку про себе, пов’язав на її лапці білу нитку й відпустив. Пташка прилетіла додому. А нитка, що щільно стискала лапку, почервоніла від крові. Тож наші народи, у повному сенсі, кревно споріднені. І я дуже хочу, щоб традиція встановлювати Мартеницю прижилася в Одесі.
– Наша бесіда не була б повною, якби ми не згадали трагедію Болградського собору, на яку Болгарія відразу відгукнулася...
– Уже через кілька годин після пожежі я поїхав до Болграда. І біля стін собору дав своє перше інтерв’ю. Як дипломат, я розумів: краще щось недомовити. Але я не сумнівався, що Болгарія допоможе Україні впоратися з наслідками цієї трагедії. І вже наступного дня на запит парламентарів наш Прем’єр запевнив, що Болгарія перерахує 100 тисяч євро. За нашими законами, кошти з державного бюджету можна перевести тільки на рахунок державної організації, яка провадитиме відбудовні роботи. Оскільки собор перебуває у віданні управління з охорони об’єктів культурної спадщини облдержадміністрації, гроші треба перераховувати йому. Але за українськими законами управління не має права відкривати валютний рахунок. Із цим пов’язані певні затримки в надходженні грошей.
Треба сказати, що кошти почали збирати болгари не тільки в самій Болгарії, а по всьому світі – в Австралії, США. У Чикаго є чоловік, що координує цей процес і перераховує кошти на озвучені рахунки.
Приблизно через 10 днів після пожежі в соборі у нас через прорив дамби на водосховищі змило ціле село, понад сто будинків. Уся Болгарія збирала кошти, одяг, медикаменти, щоб допомогти постраждалим родинам. Але навіть ця своя, здавалося б, трагедія ні на хвилину не затулила від нас трагедію в Болграді. Кошти на відновлення собору й далі надходили. І це, на мій погляд, найкраще свідчення того, що життя людини та духовні вартості завжди залишатимуться найголовнішими та неминущими в нашому житті.
Світлана КОМІСАРЕНКО,
«Одеські вісті»
Фото Анатолія ВАКУЛЕНКА
Немає кращої мови, ніж рідна
Є людисонечка, в їхніх променях відчуваєш неймовірно лагідне тепло для душі. Саме таке враження виникає у всіх, хто хоча б раз спілкувався із вчителькою Затишанського навчальновиховного комплексу Людмилою Іванівною Камнєвою.
Вже майже 30 років ця привітна жінка прищеплює дітям любов до рідної мови, до творчості письменників різних народів. Людмила Іванівна не лише у школі, а й у побуті спілкується виключно українською мовою. Вона ллється з вуст вчительки, немов струмочок, і хочеться слухати цю мелодію безкінечно.
Свого часу Людмила Камнєва теж навчалася у Затишанській школі. Коли здобула освіту філолога, за направленням рік пропрацювала у Росіянівці Фрунзівського району, але згодом повернулася у рідні стіни, де трудиться до сьогоднішнього дня. Товариська, щира, Людмила Іванівна – душа колективу, улюблена вчителька для багатьох учнів, мудра порадниця для їх батьків.
– Уроки української мови та літератури – найулюбленіші, – ділиться враженнями відмінниця, учениця сьомого класу Олеся Олійник. – Людмила Іванівна вміє так доступно подати матеріал, що й зайвих запитань не виникає. А уроки минають якось швидко і непомітно. Я також хочу знати рідну мову так, як наша люба вчителька, і, можливо, у майбутньому стану філологом.
Л. Камнєва пишається, що її шляхом пішло немало випускників школи. З нового навчального року поряд зі своєю наставницею стане до роботи Ганна Григорецька, захищає диплом філолога Тетяна Николайчук, другий курс університету закінчує Оксана Петровська, а Оксана Патлатюк вже сіє в душах дітей те добре, вічне…
Нинішні учні Людмили Іванівни із задоволенням беруть участь у різноманітних позакласних заходах. «Літературна кав’ярня», театральний гурток та інші захоплюючі форми навчання дають блискучі результати для засвоєння матеріалу.
– Сьогоднішні діти не дуже люблять читати, тому лише класними заняттями складно зацікавити їх до плідної роботи» – вважає Л. Камнєва.
– Ми завжди з особливим почуттям ідемо на відкриті уроки Людмили Іванівни, бо точно знаємо, що колега обов’язково продемонструє щось нове і доступне, те, що можна впроваджувати у щоденну діяльність, – говорить вчителька української мови та літератури Затишанського НВК Наталя Іванівна Левко. – Уміло організовуючи позакласну роботу, вона дає дітям можливість розвивати свої творчі здібності, вчить брати на себе відповідальність, грамотно висловлювати думку та знаходити спільну мову з учнями інших шкіл району. Вважаю, що все це допомагатиме дітям у дорослому житті, і вони не раз із вдячністю згадають свою вчительку.
– У нашій школі дуже талановитий склад філологів – людей, справді закоханих у свою професію, – сказала на завершення нашої бесіди директор Затишанського НВК Валентина Іванівна Шарабаріна. – Та Людмила Іванівна Камнєва виділяється зпоміж своїх колег креативністю мислення, невтомним пошуком чогось нового і перспективного. Тому ми завжди спокійні, коли вона готує дітей до участі у різних районних конкурсах чи вікторинах. Знаємо: учні продемонструють блискучі знання і обстоюватимуть честь рідної школи гідно!
Олена Харченко,
власкор
«Одеських вістей»,
Фрунзівський район
