Одразу ж по приїзді до Одеси 1987 року полковник медичної служби поет Віктор Дзюба пірнув у вир творчого життя нашого краю. Вірші, гуморески, краєзнавчі пошуки, замітки, нариси до газет, конкурси, перемоги, міжнародне визнання. Віктор був і постійним автором «Одеських вістей». А ще ж у нього була служба у 411му військовому шпиталі, редагування журналу АМН України «Вісник стоматології».
Та мало хто знає, що Віктор Дзюба, – син колгоспників з Кролевецького району Сумської області, – після закінчення Харківського медичного інституту відбував військову службу на острові Відродження в Аральському морі. Цікава історія цього острова.
25 липня 1848 року Тарас Шевченко у складі команди О.Бутакова (усього 27 чол.) на шхуні «Константин» вирушає в Аральську експедицію для опису невивчених берегів.
«В маленькой офицерской каюте помещалось семь человек: начальник описной экспедиции Алексей Иванович Бутаков, я, корпуса штурманов прапорщик Поспелов, корпуса топографов прапорщик Акишев, рядовые Шевченко и Вернер, фельдшер Истомин» (Макшеев А. «Дневные записки плавания А.И. Бутакова»).
На невідомому безлюдному шматочку суходолу – керівник експедиції назвав його островом Миколи І – команда полювала на диких кіз. Як свідчив учасник експедиції О. Макшеєв, першого дня перебування людей на острові ці кози (сайгаки) підпускали до себе мисливців на дуже близьку відстань і навіть після пострілу не розбігалися. У подальші дні ці граційні істоти відійшли на безпечну відстань. Матроси розповідали, що бачили вовків і лисиць.
До часу перебування Тараса Шевченка на острові Миколи І (1221 вересня 1848 року та 22 серпня 1849 року) дослідники відносять такі акварельні малюнки засланця: «Крутий берег острова Миколи», «На березі Аральського моря», «Низький берег острова Миколи».
Побачивши уперше ці акварелі у столичному музеї, Віктор Дзюба розхвилювався. Хоча й минуло бозна скільки років, відомий український поет і гуморист упізнав похилий берег затоки, на якому було розташоване крихітне військове містечко – чотири 8квартирні будиночки, штаб, медпункт, казарму та деякі господарські споруди.
…Перед очима постало те узбережжя, де лейтенантмедик ходив на прогулянку з донькою. Вона й народилася на острові.
Згадалися рядки Тараса Шевченка, написані, можливо, десь тут:
І небо невмите, і заспані хвилі;
І понад берегом гетьгеть
Неначе п’яний очерет
Без вітру гнеться. Боже милий!
Чи довго буде це мені
В оцій незамкненій тюрмі,
Понад оцим нікчемним морем
Нудити світом?»
Цікавий збіг. Обидва поети прожили на Аральському морі по два роки.
Віктор Дзюба якось розповідав, що йому кілька разів доводилося ходити там, де колись малював Тарас Шевченко.
У Кролевецькому районному краєзнавчому музеї він довідався, що випускник Петербурзької академії мистецтв уперше побував на його батьківщині, либонь, 1845 року. А уже після заслання, – 1859 року, коли повертався з України до Петербурга. Земляки Віктора Дзюби зустрічали з Петербурга і домовину з тілом Шевченка. У місті за радянських часів було споруджено два пам’ятники Великому Кобзареві.
Знайдений за участю Тараса Шевченка острів за радянських часів було перетворено на місце заслання «ворогів народу», таких, як сестра Льва Троцького. У післявоєнний час тут експериментували з бактеріологічною зброєю. Острів заселили збудниками чуми, сибірської виразки.
Забезпечували роботу «групи», що приїздила влітку у цивільному одязі (жінок та дітей на цей час вивозили з острова), близько ста солдатів та десятків зо два офіцерів. Офіцери, зазвичай, служили тут довго, щоб таємниця про «об’єкт» не поширювалася по країні.
Піддослідними на «об’єкті» були… мавпи! Їх годували бананами. А от наші радянські люди, зокрема діти, майже увесь рік харчувалися сушеною картоплею. Воду пили з розтопленого льоду Аральського моря.
У часи президентства Єльцина досліди припинилися. І, мабуть, на цьому острові знову запанувала безлюдна пустеля.
