(Закінчення. Початок у номері
за 16 серпня 2012 р.)
Тривалий час питання можливого вступу України в НАТО значною мірою ускладнювало політичні відносини між Україною і Росією. Однак після ухвалення 1 липня 2010 р. закону «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики України», який передбачає дотримання політики позаблоковості, ця проблема була знята. Проте, як і Росія, Україна розвиває співпрацю з НАТО. У 2011 році Україна і НАТО провели більше 60 спільних заходів. На 2012 рік Росія і Альянс запланували проведення понад 100 спільних заходів. Більше того, в експертному середовищі Росії час від часу цілком серйозно обговорюється питання можливого вступу країни в «агресивний блок».
Київ і Москва займають схожі позиції щодо планів США розмістити систему Протиракетної оборони (ПРО) в Європі. Наша країна підтримує прагнення сусіди стати учасником цієї системи на умовах, які б відповідали національним інтересам Росії. Україна опосередковано може бути учасником ПРО, але лише за умови, якщо її учасником буде РФ.
В цілому позиції України і Росії співпадають щодо врегулювання локальних конфліктів на пострадянському просторі, зокрема в Придністров’ї і на Кавказі. Проте ми не визнаємо незалежності самопроголошених Абхазії та Південної Осетії. 4 червня 2010 року президент В. Янукович зазначив, що він ніколи не визнає дані території самостійними державами, оскільки «це є порушенням міжнародних законів і норм». Україна не стала на бік Росії в російськогрузинській війні у серпні 2008 року і підтримує з Грузією нормальні міждержавні відносини, тоді як Москва до цього часу не поновила дипломатичних відносин з Тбілісі. З іншого боку, з самого початку створення Організації за демократію й економічний розвиток ГУАМ у 1997 р. Російська Федерація виступає проти цієї організації, оскільки небезпідставно вважає, що ОДЕР спрямована проти впливу Росії в Чорноморському регіоні. Москва також виступала проти створення у 2005 р. Спільноти демократичного вибору, яка на даний час практично припинила своє існування.
Значною мірою позиції України і Росії збігаються стосовно так званих «арабських революцій» на Близькому Сході. Обидві держави виступають проти зовнішнього збройного втручання у внутрішні конфлікти в арабських країнах. Проте при голосуванні 16 лютого ц.р. резолюції Генеральної Асамблеї ООН по Сирії позиції України і Росії розійшлися: Україна і ще 137 держав проголосували за резолюцію, в той час як Росія, Китай і ще 10 держав проголосували проти неї.
Очевидно, що українськоросійські двосторонні відносини і взаємодія України і Росії в міжнародних організаціях органічно пов’язані. Чим кращими будуть взаємовигідні двосторонні відносини між Москвою і Києвом, тим більш ефективною і конструктивною може бути взаємодія і координація дій між двома країнами на міжнародній арені. І ще хотілося б, щоб зовнішньополітичні пріоритети України були стабільними, прогнозованими і не мінялися кожного разу зі зміною політичних сил при владі, оскільки світова спільнота надає перевагу взаємодії з передбачуваними партнерами. Відсутність спадкоємності влади в Україні створює великі проблеми як для внутрішньої, так і для зовнішньої політики нашої країни.
