Те, що ми в'їхали до Люксембурга, я з’ясувала тільки на автозаправці, з рекламно–туристичної продукції малюсінької країни (дарма що Герцогство Люксембург називається Великим), затиснутої між Німеччиною, Бельгією та Францією. Кордони у Європі прозорі до непомітності. Об'єднавчий, згладжуючий, зрівнюючий ефект європейського співтовариства у цьому проявляється, здається, найнаочніше. Але ж є складніший аспект – мовний. Як же тут діє об'єднана Європа?
Рекламно–туристичний буклет про Люксембург повідомляє, що «люди з 150 країн зараз називають його своїм домом». Один з них – наш гід Дімітрій (він наполягав на цьому першому «і»). Нащадок російських емігрантів, народився у Німеччині, а тепер живе в Люксембурзі. Російською розмовляє вільно, не те щоб з акцентом, але відчужено.
А яка мова у Люксембурзі, допитувалася я ще в автобусі. Люксембурзька, відповів один веселий студент з нашої групи, яка включала і журналістів, що скористалися послугами Журфонду НСЖУ. Я сприйняла це за жарт. Знаєте, як то кажуть: «американська» або «австралійська»… З’ясувалося, що у багатонаціональній державі три офіційні мови: німецька, французька і… таки, люксембурзька. В останньої немає своєї граматики, це діалект німецької, що не применшує її ролі. Зараз посилюються позиції французької мови. Це пов'язано з напливом романських народів: гастарбайтери тут переважно з Португалії (добре хоч християни, зауважує Дімітрій, тож не порушується католицький характер країни).
А мовне питання тут вирішують просто: всі вивчають усі мови. Для цього до школи йдуть з чотирьох років. Різні предмети викладають різними мовами. Статті різними мовами – і в будь–якій газеті. Численні театральні та фестивальні заходи (а Люксембург двічі оголошувався культурною столицею Європи) проводяться люксембурзькою, французькою, німецькою, голландською та англійською мовами. Тут прагнуть не витиснути іншу мову, а опанувати її, включити в коло своїх знань і можливостей.
А в нас? Багатонаціональний Ізмаїл слідом за Одесою визнав російську мову регіональною. Тим самим, відзначає міський голова Андрій Абрамченко, юридично закріплюється фактично наявна мовна ситуація. Зате стрепенулися місцеві болгари, яких у прикордонному місті понад 10%. Теж вимагають надати болгарській статус регіональної мови. Сесія їм у цьому відмовила, але питання, схоже, не можна вважати закритим. У чому потрібно добре розібратися, щоб не наламати дров.
…На площі Конституції у Люк–сем–бурзі стоїть пам'ятник. Один воїн сумує за іншим, полеглим. Це зараз Люксембург – найдорожча країна ЄС, що входить до п'ятірки найбагатших у світі, одна з фінансових і політичних столиць Європи. А було і так: держава на перетині доріг та інтересів воювала і страждала від іноземного панування. От і поставили люксембуржці один пам'ятник усім жертвам своєї непростої історії. Поруч піднявся обеліск, з висоти якого Батьківщина ніби осіняє своїм благословенням і людей, які померли, і тих що тут живуть. Пам'ятник усім, хто наближав і наближає велику мрію маленького народу, яку він зробив своїм девізом: «Ми прагнемо залишитися тими, хто ми є».
