Відвертий погляд на дійсність
Протягом п'ятьох днів одесити мали можливість поринати в неповторний естетичний світ, представлений на фестивалі «Нове німецьке кіно».
Німецькі фільми, всупереч поширеній думці, далеко не завжди належать до категорії артхаусних. Є багато стрічок із великим бюджетом, які можуть конкурувати з голлівудськими. Однак для кінематографістів Німеччини набагато менше характерні перевірені сюжетні повороти й так звані спецефекти. Німці більше схильні до філософського погляду на світ, втіленого в екранних образах.
У містах України такий кінофестиваль проводиться Гете–інститутом уже 18–й раз, зокрема вп'яте – у Південній Пальмірі, де серед його організаторів також «Баварський дім». Представлені фільми відзначені на батьківщині, деякі стали володарями престижних премій.
Нам вдалося поговорити з Олегом Мельничуком, представником компанії «Артхаус Трафік» в Одесі:
– Таке кіно має свою аудиторію, і воно завжди затребуване. Ці кінострічки не претендують на збір великих кас, але слід зазначити, що вони потрібні як ковток свіжого повітря для цінителів якісного осмисленого кіно.
Подією кінофестивалю стала прем'єра фільму «Зупинка на перегоні». Картина відомого німецького режисера Андреаса Дрезена одержала декілька нагород Німецької кіноакадемії (приз за найкращий фільм, приз за найкращу режисуру), а на Канському фестивалі – нагороду за назвою «Особливий погляд».
В основу стрічки лягла історія смертельно хворого 40–річного чоловіка. У час, що залишився, він прощається з рідними, близькими, друзями й намагається фіксувати все, що з ним відбувається. А втім кожен прожитий день наближає його до неминучого результату. Фільм знятий у стилі документального, він вражає своєю реалістичністю, але при цьому не містить відповідей на питання про смисл життя, а лише порушує їх. Кожному глядачеві надано знаходити відповіді самостійно.
Серед гостей фестивалю була Ліана Кришевська, арт–менеджер німецького культурного центру «Баварський дім, Одеса». Вона поділилася інформацією:
– Німецькі фільми дуже відрізняються від кінематографу інших європейських держав. Дуже складно знайти прикрашання сюжету й тяжіння до гламурності. Німецьке кіно – це завжди дуже відвертий погляд на дійсність. Така відвертість не завжди звична для глядачів, це й викликає непідробну цікавість. Ці фільми представляють життя в незвичному для нас контексті, майже завжди в основі сюжету – важлива життєва тема з моральним підґрунтям.
Андрій ВАЛЕР’ЄВ
Подорож однієї картини
Минулого року «Одесь–кі вісті» повідомляли про початок Всеукраїнського туру видатного твору українського мистецтва «Біле і чорне» художника Михайла Жука (1883 – 1964 рр.). На панно, зо–крема, зображено 20–річного поета Павла Ти–чину.
Наш кореспондент зустрівся з одеським колекціонером, заслуженим працівником культури України Тарасом Максим’юком, який і започаткував цей своєрідний культурологічний тур.
– Моє захоплення творчістю всебічно обдарованого Михайла Жука, а він ще й прозаїк, поет, драматург, дитячий письменник, перекладач, почалося у 70–х роках минулого століття, – розповів Тарас Іванович. – За цей час значно поповнилася і колекція його творів, видань, рукописів у моєму зібранні. І окрасою колекції якраз є панно «Біле і чорне», створене у 1912 – 1914 роках тридцятирічним випускником Краківської академії красних мистецтв.
Завдяки наявності на панно портрета молодого Павла Тичини, цей твір з 80–х років ХХ століття почав набувати популярності. У 1988 році Тарас Максим’юк влаштував виставку однієї картини в Одеському художньому музеї, потім, у 1990–му – виставка відбулася у Київському літературному музеї, а 1991 року, до 100–річчя з дня народження Павла Тичини – у Чернігівському музеї Михайла Коцюбинського.
Далі панно виставлялося знову в Києві, Одесі, а у 2006–2007 роках увійшло до складу виставки «На перехресті. Модернізм в Україні 1910 – 1930», яка демонструвалася в музеях Чикаго та Нью–Йорка.
2009 року видавництво «Тарасів Дім» видало поштову листівку з кольоровим зображенням цього панно. А двома роками пізніше Тарас Максим’юк вирішив започаткувати Всеукраїнський тур панно «Біле і чорне» по обласних центрах України. Першим кроком цього туру була виставка у Львівській національній галереї мистецтв, яку саме на день пам’яті П. Тичини (16 вересня відтворив, теж на жаль вже покійний Герой України, директор ЛНГМ Борис Возницький (1926 – 2012 рр.). Згодом виставка у Волинському краєзнавчому музеї (Луцьк). Третім обласним центром, мешканці якого побачили панно «Біле і чорне» Михайла Жука, стало місто Рівне.
Як зазначає Тарас Мак–сим’юк, мандрівна виставка складається з самого панно, видань, де згадувався та репродукувався цей шедевр з 1913 по 2011 роки. Невід’ємною частиною виставки стали також афіші у різних містах країни.
Подальший шлях цієї уні–кальної виставки проляже через Житомир, Вінницю, Тер–нопіль та інші міста.
Любов МЕЛЬНИЧУК
Українська ошибана в Білорусі
У Білорусі завершився XIX Міжнародний телефестиваль «Агросвіт–2012», організований Міністерством інформації, Національною державною телерадіокомпанією Білорусі, Євразійською академією телебачення та радіо, Білоруською державною сільськогосподарською академією.
Журі дібрало понад 80 робіт. Україну представляли журналісти з Києва, Вінниці, Рівного, а також наша землячка Світлана Чекушина, відома за програмою «Сад. Город. Квітник». Вона привезла на фестиваль роботу «Живі» картинки Тетяни Бердник». Це розповідь про майстра ошибани – стародавнього японського мистецтва створення картин із засушених під пресом частин квітів.
Тетяна Бердник – киянка, яка займається флористикою, зокрема, ошибаною, близько 15 років. Її роботи настільки заворожили Світлану Чекушину, що вона поїхала до майстрині та зняла передачу, удостоєну на фестивалі в Білорусі Диплома III ступеня.
Авторка веде переговори з одеськими телеканалами. І, можливо, скоро глядачі побачать її програму про Тетяну Бердник, познайомляться з мистецтвом ошибани й захочуть опанувати цю унікальну техніку створення художніх виробів.
Наш кор.
