Ізмаїльський історико–краєзнавчий музей на культурному небокраї Українського Придунав’я – безсумнівно, одна з найяскравіших зірочок. Адже тільки за останній час на базі цієї установи було успішно проведено дві міжнародні науково–практичні конференції, дві презентації книжок, «ніч музеїв», тут проходять щомісячні засідання історико–філософського клубу «Дім Тульчіанова», виконується багато іншої роботи.
Музей розташований досить вдало – у стародавньому двоповерховому особняку колишнього ізмаїльського градоначальника Ф.П. Тульчіанова, що в історичному серці Ізмаїла на центральній міській магістралі. У часи СРСР тут був Палац піонерів. Будинок є історичною пам'яткою місцевого значення й відповідно перебуває на балансі міського Фонду комунального майна. При цьому сам музей має обласний статус. Така своєрідна асиметрія – коли приміщення перебуває в міській власності, а фінансування здійснюється з обласного бюджету – неминуче призводить до «конфлікту інтересів». Передусім це виражається в неможливості, попри всі спроби керівництва музею, залучити серйозні бюджетні кошти, що такі необхідні для капітального ремонту будинку та проведення газового опалення. Адже в давно газифікованому Ізмаїлі краєзнавчий музей досі опалюється твердим паливом. Щоб провести в будинок газ, за кошторисом іще 2006 року потрібно було 607 тисяч гривень, а зараз ця сума, за попередніми підрахунками, стала не меншою за мільйон.
Зрозуміло, що бути на обласному фінансуванні музейникам вигідніше. Адже на відміну від міських бюджетників, зарплату та компенсацію за комунальні послуги тут одержують вчасно та в повному обсязі. Але розраховувати на щось істотніше з обласного бюджету, коли будинок є історичною пам'яткою тільки місцевого значення (а отже, й музей у будь–який момент може повернутися в міське підпорядкування) поки що не випадає. Для міської скарбниці, в умовах, коли місцева економіка, м'яко кажучи, переживає не найкращі часи, ця цифра, звичайно ж, поки що є непід'ємною.
Директорка установи Ольга Тірон сподівається, що в недалекому майбутньому все–таки вдасться розрубати цей гордіїв вузол. Тим більше що музей давно вже претендує на регіональний статус, намагаючись охопити всю специфіку Українського Придунав'я. Крім названих заходів, тут розробляють іще декілька перспективних проектів: з історії виноробства в Бессарабії, зі створення етноподвір’я, з відкриття екскурсійного бюро, в якому пропонується задіяти волонтерів із місцевого гуманітарного університету.
При створенні музею 20 із лишком років тому було передбачене спорудження нового будинку, де мали розташуватися відділ природи й адміністративні приміщення. Сьогодні кабінети працівників і частина фондів вимушено розміщені в трьох залах, де могла б ташуватися експозиція, що представляє яскраву історію краю.
Вихід із ситуації колектив вбачає в переданні музеєві колишнього павільйону швейної фабрики «Астра», що на території охоронної музейної зони, в якому дуже вдало та компактно можна представити експозицію розділу «Природа Придунайського краю». До того ж потребуючу особливого режиму збереження, який тут організувати простіше, ніж на другому поверсі нинішнього будинку, де експозиція флори та фауни зараз займає три зали. Якщо, звичайно ж, винесуть відповідну ухвалу депутати міськради. У принципі, все це реально. Адже за всіх нинішніх розкладів, порятунок регіональної економіки насамперед реально вбачається в розвиткові туристичної галузі, і передусім за рахунок місцевих визначних пам'яток. Цілком очевидно, що без функціонування в повноцінному режимі історико–краєзнавчого музею обійтися ніяк неможливо.
