Нагорода – сльози замилування
Майже 15 років в Одесі існує доброчинний фонд «Молодий інвалід», створений батьками інваліда першої групи Аллою та Валерієм Габерстро. За час існування виконано величезну роботу щодо соціальної адаптації людей із обмеженими фізичними можливостями. Створено навчально–виробничі майстерні, спортивно–оздоровчий клуб «Одеські голуби», провадяться конкурси та фестивалі. Набули поширення інтегровані КВК – тобто такі, в яких певну частину команди становлять підопічні фонду. Не перший рік працює незвичайний театр «Шанс».
Все починалося як елементи арт–терапії з невеликих сценок на студентські теми. Зі зростанням майстерності сценки ставали довшими, серйознішими. Трупа театру – люди з обмеженими можливостями віком від 18 до 44 років. Ці вікові межі не випадкові. Становище таке, що основна увага соціальних служб зосереджена на дітях–інвалідах і людях після 40 років. Нині створюються інтегровані групи в дитячих садках і класи у школах, щоб допомогти інвалідам адаптуватися до звичайного життя. А що робити тим, кому за віком не дано пізнати плюсів інтеграції? Молоді інваліди – всіма забуті, полишені на «вільне плавання», – найнезахищеніша категорія населення. Сам на сам із «голою» пенсією та пільговим проїздом на міському електротранспорті. Заради інтеграції у звичайне середовище і створювався особливий театр.
В репертуарі немає класичних п'єс – тільки гумористичні імпровізації. Коронна постановка – одноактний мюзикл про життя одеського двору «Островидова, 91». В ньому беруть участь 21 чоловік із різними діагнозами – глухі, слабкозорі, люди з ДЦП. Шведською комісією, яка подивилася запис вистави в інтернеті та спочатку з недовірою поставилася до «Шансу», театр був залічений до трійки найкращих спеціалізованих театрів Європи. Початковий скепсис шведів пояснювався тим, що європейські – це театри дії, де під фонограму грають переважно люди із синдромом Дауна. У «Шансі» виходять на сцену люди з різними недугами, під час дії вимовляються репліки, відбуваються діалоги. Майданчиками виступів стали БК Політеху та Будинок клоунів.
«Не буває маленьких ролей» – фраза як банальна, так само і слушна. В цьому театрі кожен персонаж і актор має власну історію, гідну окремої постановки, та й система Станіславського тут не підлягає земному тяжінню. У їхньому житті багато чого було: лікарняні коридори, різкий запах ліків, одноманітне гудіння медичної апаратури, мовчання лікарів і співчутливе перешіптування знайомих – «медицина неспроможна…» Тепер їхнє життя – це спілкування, репетиції та гра на межі можливостей, нагорода за яку – невщухаючі оплески та сльози замилування глядачів. «Ми б так не змогли» – щиро кажуть вони після закінчення вистави. Своїми посмішками зі сцени, що вже стала рідною, актори відповідають: «А ми все–таки можемо…»
У плані подружжя Габерстро – нові постановки, але тут постає кадрове питання. Молоді люди й дівчата влаштовуються в житті – знаходять роботу, одружуються й полишають театр, і наставники раді за них. Але в підсумку – недобір акторів. Постійно надходять запрошення на гастролі до Франції, Німеччини та Росії, а їхати немає з ким. Практично готове приміщення центру, де проходитимуть усілякі заходи й репетиції, а учасників бракує. Тепер у Валерія і Алли Габерстро з'явилася ще одна мрія – постійна акторська трупа. Сцена з нетерпінням чекає своїх новачків. Звертайтеся за телефоном 050–081–22–23.
«Жити треба так, щоб не було нестерпно болісно за…» – зомбує себе людина, що впевнено крокує життям. «Жити треба!» – з посмішкою відкажуть їй у театрі. І «Шанс» дає можливість вижити...
Олексій ІВАНОВ
