«Були міста, які Марко Лукич любив і завжди згадував про них з великим задоволенням. Це передусім Одеса, Харків, Петербург», – так стверджував про батька, корифея української дожовтневої сцени Марка Лукича Кропивницького (1840 – 1910 рр.) його син, Володимир Маркович, тепер уже призабутий вітчизняний діяч музичного театру.
1871 року бобринецькі та єлисаветградські театрали–аматори відряджають Марка Кропивницького до професійної трупи в Одесі. Через якийсь час у місцевих газетах почали з’являтися повідомлення про успішний дебют нового актора.
Артистична праця сприяла розвитку його драматургічного хисту. Невдовзі у «Новороссийском телеграфе» з’являється водевіль «За сиротой и Бог с калитой, или же Неожиданное сватовство».
До власних драматичних творів Марко Лукич Кропивницький часто майстерно вводив вірші найулюбленішого поета Тараса Шевченка. За мотивами творів Кобзаря написав кілька власних драм.
Іван Карпенко–Карий улітку 1872 року відвідав Марка Лукича в Одесі у найманій квартирі на вулиці Польській. Земляк завершував драму «Невольник» за мотивами поеми Тараса Шевченка «Сліпий».
У драмі були майстерно інтерпретовані запозичені у Кобзаря патріотичні мотиви, сміливо подані сторінки визвольної боротьби, козацьких походів.
Марко Лукич мугикав, як згадував колега, пісню, написану на слова улюбленого автора:
Ревуть, стогнуть гори–хвилі
В синесенькім морі,
Плачуть, тужать козаченьки
В турецькій неволі.
Морський клімат добре впливав на творчість вихованця степів, зауважив тоді друг і колега.
Наприкінці того ж року Марко Лукич Кропивницький уперше поставив на сцені Нового російського театру в Одесі «Назара Стодолю». Цим твором Кобзаря Марко Лукич захоплювався упродовж усього життя.
П’єса, поставлена молодим драматургом, виводила тогочасне українське мистецтво на новий рівень. Як вважав Марко Кропивницький, драма відіграла велику роль у формуванні професійного театру на півдні тогочасної Росії.
Слід сказати, що «Назара Стодолю» не забувають ставити на сцені і сьогодні. Зокрема в Одесі.
1899 року трупа М.Л. Кропивницького уперше поставила оперу Миколи Аркаса «Катерина». За мотивами поеми «Титарівна» Марко Лукич створив драму «Глум і помста» (1903 р.).
Як згадував син драматурга й артиста В.М. Кропивницький, письменник І. Карпенко–Карий (Тобілевич) актори та друзі, Марко Лукич знав напам’ять майже увесь «Кобзар», був неперевершеним декламатором окремих віршів та поем. Збереглися фонограмні записи віршів «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами», «Минають дні, минають ночі» та інші.
Життя в задушливій атмосфері самодержавства присипляло думки й почуття, прирікало людину на рабське животіння. Біль, іронія і пристрасть поєднувалися при декламуванні зі сцени у звертанні до Бога:
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше – спати, спати,
І спати на волі –
І заснути навік–віки
І сліду не кинуть
Ніякого, однаково,
Чи жив, чи загинув!
Доле, де ти, доле, де ти?
Нема ніякої!
Коли доброї жаль, Боже,
То дай злої! злої.
Чесно кажучи, коли я перечитував рядки «а ще гірше спати, спати, і спати на волі…» мені здалося, що вони актуальні і по сьогодні. Образ сну, приспаної волі Тарас Шевченко не раз вживав, щоб застерегти народ від духовної дрімоти, суспільної пасивності. Сенс людського життя і поет Тарас Шевченко, і артист Марко Кропивницький вбачали у активних діях, у обстоюванні народних інтересів.
…Третя декада березня 1910 року. Марко Лукич знову збирається до Чорного моря. З Бобринця через Єлисаветград, найближчу залізничну станцію, Кропивницький вирушив до Одеси. У нашому місті жив тоді зі своєю родиною його син Костянтин. Але Марко Лукич зупинився не у нього, а в готелі «Одеса» на Преображенській вулиці. Гастролі відбувалися у театрі Сибірякова.
Газети друкували захоплені відгуки про гру Кропивницького. «Одесские новости», «Одесский листок», «Театральные отголоски» наввипередки розхвалювали мову артиста, що сяяла особливою красою, вирізнялася чіткістю і якістю дикції.
Незважаючи на поважний 70–річний вік, для одеситів він залишився таким же бадьорим, як і десять–п’ятнадцять років тому. Його гра – та ж сама блискуча гра видатного артиста, – таку оцінку давали «Одесские новости». Марко Лукич не збирався відпочивати після бенефісу. Третього квітня він виїхав до Акермана. Майже сорок років тому виступав він у цьому місті , на зорі своєї артистичної кар’єри, і тепер його знову кликали спогади молодості.
У місті над Дністровським лиманом відбулося дві вистави. Глядачі побачили і драму «Невольник».
Наступного дня, 5 квітня, в Одесі мав йти «Назар Стодоля». Та ця вистава, як урочиста, на спомин про Т.Г. Шевченка, за розпорядженням одеського градоначальника, була скасована. Дозволили грати як звичайну, буденну. Але, на жаль, вона вже відбулася без участі Марка Лукича…
Свою лебедину пісню, виявляється, Марко Лукич Кропивницький проспівав в Акермані.
