Захотілося згадати про один з перших пілотних проектів, які почали реалізовувати в нашій країні ще 1999 року. Тоді неурядова організація «Лікарі без кордонів» виділила кошти на придбання тест­систем та лікарських препаратів на проведення високо­активної антиретровірусної терапії (ВААРТ).

ВААРТ – це метод лікування хвороби, яка викликається вірусом імунодефіциту людини, не одним, як раніше, а трьома­чотирма препаратами. ВААРТ дозволяє більшості ВІЛ­інфікованих вести нормальний спосіб життя.

1999 року почався проект вертикальної трансмісії в роботі з вагітними ВІЛ­інфікованими, щоб інфекція не передавалася від матерів до дітей, і вони одержали шанс народити здорових малят. ВІЛ­інфіковані вагітні ставали на облік в обласному центрі з профілактики та боротьби зі СНІДом, їм з 22 тижнів вагітності призначалася ВААРТ, а коли приходив час народжувати, виконувався кесаревий розтин в обласному пологовому будинку. Ця планова операція зводила до мінімуму ризик інфікування немовляти, крім проходження ним пологових шляхів. Після пологів дитина до 2­тижневого віку як профілактику теж одержувала антиретровірусну терапію у вигляді сиропу. Потім її ставили на 18­місячний облік у центрі. Облік полягав у тому, що раз на півроку кров дитини тестувалася на ВІЛ. Якщо три аналізи давали негативний результат, маля з обліку знімалося і визнавалося здоровим.

2004 року результати одеського проекту були представлені у республіканському СНІД­центрі та Міністерстві охорони здоров’я України.

– Тоді якісь глобальні висновки робити було не можна, тому що через наш центр пройшла невелика кількість ВІЛ­інфікованих жінок, – згадує головний лікар обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом, кандидат медичних наук Станіслав Сервецький. – Але отримані результати обнадіювали, вони підштовхнули до проведення вже національного пілотного проекту у нас в Одесі. В ньому брали участь не лише «Лікарі без кордонів», але й Міністерство охорони здоров’я, Міжнародний альянс по боротьбі з ВІЛ­інфекцією, СНІДом, туберкульозом та малярією. Було ухвалено рішення задіяти у проекті практично всіх вагітних, які стояли на обліку в нашому центрі, готувалися до пологів та дали згоду на проведення кесаревого розтину.

Проект дозволив охопити 98,8% ВІЛ­інфікованих вагітних. Кількість тих, хто одержує ВААРТ, зросла з 2,1 до 5,5 – 6,5%. Це приблизно на 2% дотепер перевищує показники по Україні. Передача вірусу імунодефіциту від матері до дитини знизилася з 30 до 1,5 – 2% (середньоєвропейські показники – 2,5 – 3%).

Станіслав Костянтинович справедливо підкреслює: вертикальна транс­місія – найвдячніший напрям роботи цент­ру. ВІЛ­інфекція – це хронічне захворювання, яке, у випадку неправильної поведінки пацієнта, переходить у СНІД та призводить до смерті пацієнта. У випадку ж з вагітними жінками в них з’являється реальний шанс народити здорову дитину.

Щоправда, для цього жінка повинна обов’язково стати на облік, здати запропоновані аналізи на ВІЛ, гепатит, інфекції, які передаються статевим шляхом. Якщо вона ВІЛ­позитивна, спостерігатися в центрі, одержувати ВААРТ терапію, йти на плановий кесаревий розтин, не піддаючись моді на пологи вдома. Тому що завжди є ризик непередбачуваних ускладнень. У ВІЛ­інфікованої жінки пологи в домашніх умовах практично позбавляють дитину не лише шансу народитися здоровою, але й вижити.

Ще одна дуже серйозна проблема, яку доводиться вирішувати медикам, пов’язана з релігійними поглядами жінок. Вони значною мірою формують їхній світогляд, проектуються на ставлення до протизаплідних засобів, екстракорпорального запліднення (запліднення в пробірці), кесаревого розтину. Лікарям іноді стає страшно від того, до якої біди може призвести неправильне трактування тих або інших релігійних норм.

Зокрема, часто запитують: а хто буде виховувати дітей, якщо їх ВІЛ­інфіковані батьки помруть років у сорок? Із цього повинен робитися висновок щодо необхідності переривання вагітності. Але справа в тому, що сучасний рівень розвитку медицини дозволяє перевести ВІЛ­інфекцію та СНІД зі смертельного у хронічно рецидивуюче захворювання, як гіпертонія або цукровий діабет. І допомагає в цьому знову ж таки високоактивна антиретровірусна терапія. Треба лише не гаяти часу, довідавшись про ВІЛ­інфікування.

– Навіть якщо в сім’ї один з подружжя або обидва є ВІЛ­інфікованими, вчасно проведена терапія, як я вже сказав, може перевести їхню недугу зі смертельної у хронічну і підготувати народження в них здорового малюка, – продовжує Станіслав Сервецький. – Ми живемо в регіоні, де високий рівень міграції населення. Працюють порти. Ми пропонували впровадити досвід закордонних країн: без сертифіката про тестування на СНІД морякові візу не відкривати. Але до нас поки що не прислухалися. Тішить, що на семінари нас запрошують медики, які працюють на водному транспорті. Вони розуміють усю серйозність проблеми ВІЛ­інфікування, і прагнуть захистити людей. Гадаю, що наш регіон вже не буде в трійці лідерів з ВІЛ­інфекції, а опуститься на п’яте місце.