Поточний рік видався скупим на урожай, але й тим треба розпорядитися розумно, по–господарськи. Про це наша кореспондентка розмовляє з Віктором Петровичем Яковлєвим, який вже три десятиліття очолює сіль–ськогосподарське підприємство «Правда».
– За моєї пам'яті такого складного періоду ще не було. У роки, які вважалися аномальними для сільського господарства, коли вимерзали озимі культури, ми перекривали їх валом ярих, соняшником чи кукурудзою. Восени минулого року не було опадів, сіяли в суху землю. Таким чином, ще до початку зими ми втратили шістдесят відсотків сходів і передбачали неврожай озимих. З досвіду знаємо: якщо пропаде озимина, то, як не старайся, а валу зернових не буде. Тому зерно врожаю минулого року залишили в резерві для пересівання, для тваринництва, а головне – для розрахунків за орендовану землю. Цього року за паї господарство розрахувалося з людьми цілком, причому дали їм у півтора рази більше, ніж передбачено Указом Президента. Хто хотів, отримав за пай 5800 гривень, а з іншими розрахувалися зерном.
– Як у господарстві розпорядилися тим, що зібрано, і – головне – які у Вас надії на майбутній врожай?
– Спершу скажу, що з соняшником, на жаль, були гірші справи, ніж ми сподівалися. Ми намолотили по дванадцять і девять десятих центнера з гектара. Це був найнижчий за останні десять років показник. Насіння зберігається на складах – чекаємо достойної ринкової ціни на нього. До речі, ми завжди робимо запас зерна і коштів на два роки, пам’ятаючи народне прислів’я: врожай збирай, а про наступний дбай. І ось ми всі бачимо, що початок нинішньої осені досить обнадійливий: на полях маємо дружні сходи озимих культур, іде процес кущіння…
– Немає зерна, кормів… Як Ви плануєте утримувати тваринництво?
– Коли побачили, що зерна обмаль, а із кормів – тільки сіно люцерни, вирішили зменшити кількість свиней та великої рогатої худоби, залишивши лише маточне поголів’я. Це автоматично означало скорочення кількості обслуговуючого персоналу. Таким чином, тваринники опинилися на роздоріжжі. Де в селі знайти роботу, щоб прогодувати сім'ї, заплатити за газ чи світло? Тому вирішили робочі місця не скорочувати, щоб люди мали заробіток.
До речі, у нас у господарстві немає посади зоотехніка, бо вважаю, що поголів'я незначне, особливо в перерахунку на наші площі. Тому я сам об'їжджаю кілька разів на день ферми, складаю раціони годівлі й видаю їх завідувачам, на яких завжди та в усьому можу покластися. Взагалі хотів би відзначити злагоджену роботу спеціалістів керівної ланки, починаючи від головного агронома Миколи Миколайовича Лавренка, головного інженера Івана Олександровича Левченка і до завідувача току Володимира Сергійовича Чумаченка. Вони передають молодшому поколінню спеціалістів не тільки свій багатий досвід, а й розуміння того, що за ними – люди, яких потрібно забезпечити роботою і заробітною платою.
