1879 року Модест Петрович Мусорг–ський – уже автор численних романсів, пісень, опери «Борис Годунов» вирушив у турне по південних містах Росії.
Газети Південної Пальміри у серпні вмістили замітки про приїзд столичного гостя. «Одесский вестник», наприклад, писав, що незважаючи на літню спеку, наша публіка не забариться гідно зустріти представника російської музики нового напряму. Журналісти інших газет, готуючись віншувати М. Мусоргського, повідомляли, що він уміє видобувати з фортепіано такі могутні звуки, які нам не часто випадало чути. Одесити тепло приймали представника «могучої кучки». Модест Петрович виконував на концертах не лише власні твори, але й твори своїх друзів та однодумців, котрі передусім плекали мистецтво, що ґрунтувалося на народних традиціях.
У вільний від музикування час видатний композитор цікавився культурним життям нашого краю. Одного разу він знічев’я зайшов до музею історії та старожитностей (нині Одеський археологічний музей), де було найбільше зібрання не лише пам’яток археології, але й живопису, особливо українського. Для Модеста Петровича таке розмаїття було справжнім відкриттям.
Згадалося петербурзьке коло знайомих та друзів. Молодий композитор спілкувався і з поетом та художником Тарасом Шевченком. Познайомив їх, здається, Лев Мей, теж поет. Він перекладав твори засланця, готував їх для видання окремою книжкою.
Мусоргський високо цінував поеми Тараса Шевченка. Особливо вразили його «Гайдамаки». Окремі фрагменти просто просилися на нотний стан. Земляки, друзі автора «Кобзаря» одразу підхоплювали щойно покладене на музику. Сини Подніпров’я не могли всидіти на місці, коли Модест Петрович програвав мелодію запального танцю:
Ой гоп, гопака!
Полюбила козака,
Та рудого, та старого, –
Лиха доля така…
Свої враження від одеського музею Модест Петрович виклав у листі до Володимира Васильовича Стасова, музичного та художнього критика, який добре знав українську гравюру, вивчав український народний орнамент, високо цінував творчість багатьох українських художників–реалістів. В. Стасов теж був особисто знайомий із Т. Шевченком, «достаточно много и в разное время беседовал с ним, глубоко его уважал и ценил». До речі, романси М. Мусоргського на слова українського поета вважав найкращими у пісенному доробку композитора.
Мусоргський писав до Стасова:
«В Одессе посетил передвижную выставку картин, еще раз с большим удовольствием посмотрел на то, что видел в Питере, и с радостью обнял Г.Г. Мясоедова, его «Мужик с жеребенком» мне очень понравился, в правдивости и экспрессии много общего с «Протодиаконом» Репина…
…Наши имена были занесены в Книгу посетителей, а я, кроме того, запасся каталогом», – писав композитор до Петербурга.
Україна справила на Мусоргського незабутнє враження. Їдучи через села та хутори столичний подорожній занотовував: «Избы похожи на домики фермеров, чистота и красивость неописуемые. И это мужики!.. Дети очень милы».
Відвідавши Сорочинський ярмарок, він наступного року написав оперу під такою ж назвою. У пісні Хіврі використав вірш
Т. Шевченка «Утоптала стежечку». Поїздка на південь не принесла М. Мусоргському великих заробітків, але спонукала його переписати «Пісню Яреми» з поеми «Гайдамаки», створивши музичний шедевр «на Дніпрі».
Гортаю сторінки поеми і знаходжу «Пісню Яреми Галайди»:
Ой Дніпре мій, Дніпре,
широкий та дужий!
Багато ти, батьку, у море носив
Козацької крові; ще понесеш, друже!
Червонив ти синє, та не напоїв…
………………………………………….
Оживуть гетьмани в золотім жупані;
Прокинеться доля: козак заспіва…»
Основним джерелом «Гайдамаків» була, як відомо, усна народна творчість (пісні, перекази та легенди). Про це свідчив сам автор. Він уважно вивчав також історичні праці українських, російських та польських письменників та вчених про Коліївщину.
Перечитуючи «Гайдамаки», натрапив на «одеський слід» одного з ватажків Коліївщини – Івана Гонти. У примітках до поеми автор коментує:
«Зрадою взяли ляхи Гонту і страшно замучили. Привезли його в кайданах в польський лагер недалеко Балти з одрізаним язиком і правою рукою». За наказом польського генерала Гонту катували, потім вбили.
…Я лише зроблю невеличке уточнення, взяте з історичних джерел. Коли повстання було придушене, польська шляхта нещадно розправлялася з його учасниками. Особливо жорстоко карали полонених у Кодні та Сербах (село Серби – Кодимського району нашої області). До Балти все–таки далеченько.
Завершуючи нотатки про Модеста Мусоргського, про його зв’язок з Одесою та Кобзарем, слід наголосити, що композитор називав Тараса Шевченка серед тих людей, постійні спілкування з якими стимулювали мозкову діяльність молодого композитора, спрямовували на серйозну роботу. «Наслідком цього щасливо зближення, – як він вважав, – були музичні композиції з народного життя».
