Ми пишаємося тим, що 15 років свого життя Шолом–Алейхем, всесвітньо відомий письменник, прожив у нашому місті над Чорним морем. А народився він у селі Вороньків нині Бориспільського району Київської області, зростав у Переяславі. Виховувався хлопчик у незаможній патріархальній єврейській родині. Мати померла, коло Шломі було 13 років.

Шломо дуже любив читати. І рано звик до самостійності. Одного разу, перечитавши ще раз роман Даніеля Дефо «Робінзон Крузо», Шломо вирішив написати власну версію роману і стати письменником. Щоб одноплемінники не плутали його з іншими Рабиновичами, хлопець взяв собі за псевдонім традиційне єврейське вітання «мир вам!» – «шолом алейхем!»

Після закінчення школи, 17–річним юнаком, Шломо Рабинович став заробляти на хліб репетиторством у родині дуже заможного одноплемінника. Між учителем Соломоном Наумовичем та ученицею Голдою спалахнуло кохання. Заможний батько дівчини не хотів такого шлюбу. Лише через шість років, всупереч його волі, Голда стала дружиною майбутньо–го письменника і народила йому шістьох дітей.

В Одесі Шолом–Алейхем поселився з родиною 1890 року. Невдовзі став співпрацювати в газетах «Одесский листок» та «Одесские новости». У цих газетах Шолом–Алейхем опублікував російською мовою «Стихотворения в прозе» (1892 р), «Типы малой биржи» (1893 р.) та деякі інші твори.

Шолом–Алейхем став відомим спонсором альманахів та журналів, які друкували художні твори мовою ідиш, допомагав молодим авторам, виплачуючи їм значні гонорари.

Грав Шолом–Алейхем, як свідчать його біографи, і на Одеській біржі. І досить азартно.

Після смерті тестя Шолом–Алейхем став володарем чималого капіталу. Та він не зумів розпорядитися великими грошима, вкласти їх у вигідну справу. Саме азартні ігри і зашкодили його добробуту.

…Спостерігаючи за гінкими молодими акаціями на вулицях Одеси, письменник згадував таку ж акацію на переяславській вулиці, свою ровесницю. Кажуть, що деревце посадив Тарас Шевченко 1859 року, коли гостював у лікаря Андрія Осиповича Козачковського, і коли народився він, Шлома. У місті дитинства Шломи Рабиновича, у Переяславі Тарас Шевченко написав поеми «Наймичка», «Кавказ», посвяту Шафарикові до поеми «Єретик», а ще – «Заповіт»… Жоден поет, жодного народу не написав таких рядків, – вважав Шолом–Алейхем.

Ми віруєм твоїй силі

І духу живому.

Встане правда! Встане воля!

І Тобі одному

Помоляться всі язики

Вовіки і віки,

А поки що течуть ріки,

Кровавії ріки!

(поема «Кавказ»)

Шолом–Алейхем зараховував Тараса Шевченка до «пушкінського покоління поетів», високо цінував творчість, «великого, Богом благословенного поета України». Книжку «Кобзар» він мав у власній бібліотеці, називав її «піснею пісень» Шевченка, знав напам’ять багато його віршів. Особливо був захоплений такими творами як «Катерина», «Заповіт», вступом до балади «Причинна» – «Реве та стогне Дніпр широкий», «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами», вишукував у «Кобзарі» твори, у яких згадується рідне Подніпров’я. Наприклад, у поемі «Сотник»:

Од Борисполя недалеко,

А буде так, як Борисполь.

І досі ще стоїть любенько

Рядок на вигоні тополь.

А він же бачив ці тополі, бачив, коли їздив з батьком на базар!

Або ось цей вірш, присвячений А. Козачковському. Родина Рабиновичів жила по сусідству з тим лікарем, і український Кобзар озивається до Шолома–Алейхема з далеких орських степів:

І болящеє, побите

Серце стрепенеться,

Мов рибонька над водою,

Тихо усміхнеться

І полине голубкою

Понад чужим полем,

І я ніби оживаю

На полі, на волі.

І на гору високую

Виходжу, дивлюся,

І згадую Україну,

І згадать боюся.

І там степи, і тут степи

Та тут не такії,

Руді, руді аж червоні,

А там голубії…

…Шолом–Алейхем був поборником реалістичної народної літератури. У його творах читач знаходить яскраві національні типи і характери. Згадаймо, наприклад, Тев’є–молочника. У нього було семеро доньок, і він мріяв усіх їх вигідно видати заміж. Але дівчата самі обирають собі долю. Батькові надії не справджуються. Особливість цього твору у тому, як вважають дослідники, що хоч Тев’є переживає одне лихо за другим, ми бачимо, що біда не пригнічує і не розчаровує його, а тільки збільшує його доброту.

Шолом–Алейхем у своїх творах часто змальовує українську природу (бо рідне Подніпров’я, чорноморський степ назавжди залишилися в його серці), використовує українську лексику, цитує українські пісні (він же колись їх співав!)

…Настав 1905 рік. Чорносотенці влаштовують в Одесі єврейські погроми. Шолом–Алейхем вирішує залишити М’ясоєдовську назавжди. Вибір припав на Швейцарію. Пакуючи речі, перегорнув «Кобзар»:

Мій Боже милий, як то мало

Святих людей на світі стало.

Один на одного кують

Кайдани в серці. А словами,

Медоточивими устами

Цілуються і часу ждуть,

Чи швидко брата в домовині

З гостей на цвинтар понесуть?..

В еміграції почав частіше нагадувати про себе туберкульоз. Шолом–Алейхем не здається. Він випромінює нездоланну енергію і невичерпну жагу творчості, постійно влаштовує творчі гастролі з публічними читаннями і усними виступами. Зі Швейцарії переїздить до Німеччини. 1914 року як російського підданого, письменника висилають з Німеччини. Шолом–Алейхем долає Атлантичний океан і оселяється у Нью–Йорку. Там і доживає віку. Відійшов за вічну межу 1916 року.

Шолом–Алейхем залишив людству чималу творчу спадщину: цикли новел, оповідань, повісті. Вони пройняті любов’ю до «маленької людини», співчутливим і трохи сумовитим гумором.