На сторінках нашої газети ми постійно розповідаємо про людей із непростою долею. Про тих, хто всупереч діагнозам лікарів і думкам людей довкола себе живе повним життям. Однією з наших героїнь була фотографка Олена Чикарюк («Дівчина з характером» – «ОВ» за 1 грудня 2012 року). Головними її моделями стали улюблені з дитинства коні.
Олена не любить говорити про те, як змінюються її життя, її захоплення, але фотороботи красномовно свідчать: любов до коней незмінна.
У Всеукраїнському центрі болгарської культури відкрилася її чергова виставка, присвячена не тільки цим красивим створінням, але й дітям, пейзажам, портретам – загалом, тій гармонії довкола нас, яка зветься «життя».
Присутні перешіптуються та захоплено зітхають: «…Ну треба ж – так упіймати мить…» Почесні гості експозиції – відомі у світі художньої фотографії майстри Костянтин Гроздєв і Сергій Гевелюк.
– Відразу вловлюєш, що Олена має власний погляд, – говорить Сергій Гевелюк, член Національної спілки фотохудожників України. – У її роботах є розгальмованість життя, є чуття, розуміння коней із їхньою енергетикою та настроєм. А головне – щире подання всього цього глядачеві.
– Сьогодні я відкрив для себе Олену Чикарюк, – говорить відомий фотохудожник Костянтин Гроздєв. – Спочатку я подумав, що виставляються професійні роботи. Перше, що впадає в око, – це якості, яких бракує багатьом досвідченим фотографам. Добірність, технічність, свіжість виконання, а головне – тонке відчування об'єкта зйомки та довкілля. Крім того, знімки виконано у стриманих барвах. В них немає тієї істеричної яскравості й насиченості, за допомогою яких зараз звикли «штурмувати» глядача. Олені потрібно далі працювати, і скоро така техніка стане її творчим почерком.
О. Чикарюк і раніше говорила про намір перейти до чорно-білої фотографії як найвиразнішої. Поступово, в міру набування майстерності, вона наближається до своєї мети.
– Я намагаюся звести до мінімуму обробку готового знімка, – говорить Олена. – А щоб продовжувати роботу в такому ключі, потрібен величезний досвід.
Розгальмованого життєвого чуття, своєрідної хвали оптимізмові, як у роботах Олени Чикарюк, зараз бракує не тільки людям із ослабленим здоров'ям, але й здоровим. «Губить людей не слабкість, туга погубить їх», зазначив один із відвідувачів виставки. І в чомусь він правий. У якій тіні й за якими стінами, соромлячись своєї недуги, ховаються тисячі поетів і художників? Олена закликає їх здійснити, можливо, найсміливіший в житті вчинок – зробити крок із кола своєї самотності вперед, у величезний довколишній світ.
