Любен Каравелов (1834-1878) є одним із натхненників і керівників болгарського революційного руху.
Народився він у невеличкому містечку Копрівштіці. Тут, незважаючи на п’ятивікове османське поневолення, збереглися слов’янські культурно-національні традиції. Навчався Любен у Пловдиві, у школі діяча болгарської просвіти Найдена Герова, випускника Ришельєвського ліцею в Одесі. Затим – у грецькій школі, опісля у болгарській, де вивчав російську мову та літературу.
Невільне становище рідного народу відчув юнак у грецькій школі, а потім, ще гостріше – під час подорожі Болгарією, Сербією, Македонією. У цій подорожі він супроводжував батька – торговця худобою. Враження від побаченого й почутого, фольклорні записи Любен Каравелов пізніше використав у багатьох творах.
Юнакові у рідній Копрівштіці ставало затісно. Він зібрався до Росії. Любен знав, що багатьом представникам болгарського руху Росія давала притулок. На північному березі Чорного моря Любен Каравелов мав надію вступити до кадетського корпусу, щоб у слушний час послужити рідній країні зі зброєю у руках.
Як потім дізнався юнак, кадетські корпуси призначалися переважно для дітей офіцерів, дворян.
Російський берег почався для Любена Каравелова з Одеси. На той час у Південній Пальмірі, як пишномовно називали місто місцеві патріоти, уже діяло Болгарське настоятельство. Керівники цієї доброчинної громадської організації серед відомих їм одноплемінників згадали ім’я поета Добрі Чинтулова. Він родом із Сливена. Навчався в Одеському повітовому училищі, а потім – у духовній семінарії. Десять років він прожив тут, на цьому березі, куди ступив Любен Каравелов, тут написав найкращі свої твори: 1843 року, на одному із зібрань літературного гуртка при настоятельстві, юнак продекламував «Встань, юначе, на Балканах»: Пізніше цей вірш радикально налаштована молодь назве болгарською «Марсельєзою». 1850 року Добрі Чинтулов повернувся до рідного Сливена. Як шкода, подумав Любен Каравелов, що я не застав його в Одесі.
Ришельєвський ліцей не міг задовольнити прибульця. Але у цьому навчальному закладі Любен Каравелов познайомився з Олексієм Гатцуком, який щойно приїхав додому з Москви, де закінчив історико-філологічний факультет університету зі званням кандидата наук. Той порадив не гаяти часу і їхати до першої столиці Росії, де в університеті викладає Осип Максимович Бодянський, один із засновників славістики. Тоді ж в Одесі Любен Каравелов почув і про Тараса Шевченка, співця дружби слов’янських народів.
По дорозі до Москви Любен Каравелов перечитував рядки, переписані рукою Олексія Гатцука:
… А я тихо
Богу помолюся,
Щоб усі славяне стали
Добрими братами,
І синами сонця правди,
І єретиками
Отакими, як констанський
Єретик великий!
Уривок поеми «Єретик» Любен Каравелов надрукує згодом у своїй першій газеті «Свобода» болгарською мовою.
У Московському університеті Любен Каравелов опинився у колі радикально налаштованих болгарських студентів (наприклад К. Миладінов, Р. Жинзіфов), видавав разом з ними журнал, писав вірші і прозу болгарською мовою, статті з болгарської етнографії.
Творчість Тараса Шевченка, з якою Любен Каравелов познайомився ближче завдяки Райко Жинзіфову (той першим почав перекладати твори Кобзаря болграською мовою), справила враження на усе подальше життя.
… 1867 року Любен Каравелов їде до Белграда як кореспондент російських газет, друкує власну прозу сербською мовою. 1868 року письменник їде до сербського міста Нові-Сад, розташованого на території тодішньої Австро-Угорщини, для встановлення контактів із сербською опозицією. Любена Каравелова заарештовують. У будапештській в’язниці він пише оповідання «Сік» за мотивами поеми «Катерина» Тараса Шевченка.
Любен Каравелов відігравав помітну роль в організації визвольної боротьби.
У цій боротьбі болгари знаходили усіляку підтримку українських революціонерів-народників. Любен Каравелов приїздив улітку 1869 року до Одеси для встановлення зв’язків з революційним підпіллям. Він, зокрема, перевозив з-за кордону народницькі видання, вкладені у примірники газети «Свобода», яку він видавав у 1869-1873 роках, користуючись дозволом на її перевезення.
У квітні наступного року Любен Каравелов знову побував в Одесі.
Місцеві народники, зокрема, такі відомі як А. Желябов, Д. Лизогуб, В. Малинка передавали значні кошти на допомогу визвольній боротьбі південних слов’ян, знаходили притулок болгарським революціонерам.
Тоді ж Любен Каравелов переклав уривок з послання «І мертвим, і живим…»
Йому сподобалися рядки:
Якби ви вчились так, як треба,
то й мудрість би була своя.
А то залізете на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю,
Немає й Бога, тілько я!»
Друкував Любен Каравелов у газеті «Свобода» й інші переклади з Тараса Шевченка.
Вплив Кобзаря виразно помітний і на оригінальній поетичній спадщині Любена Каравелова, виявлявся він у загальній тематичній спрямованості його поезії, у образно стильовій системі, композиції, особливостях поетичної форми.
Доречно згадати вірші «Коли умру, не ховай мене», «Залишіть поля свої й луки», «Самоїл», «Нові Христові апостоли», «В. Левському», «Як загукав Стоян».
Ідеалом політичної системи для Каравелова була Швейцарська Республіка, яка, він вважав, могла стати моделлю державного устрою для Балканського півострова, дуже пістрявого за національним та релігійним складом.
Любен Каравелов дожив до днів визволення країни від турецького ярма. Але здобутками свободи не був втішений. Владу в країні захопили прибічники німецької та австрійської орієнтації.
Згадував слова українського пророка:
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
