Василь Полтавчук – автор книжок прози «Заповітне поле» (1984), «Чи залишиться таємницею?» (1991), «Руса коса до пояса» (1997), «Ім’я любові» (2009), краєзнавчих нарисів про Саврань та Котовськ, що побачили світ у видавництвах Одеси. Василь Григорович Полтавчук працює в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова. Він кандидат філологічних наук, доцент, автор літературно-критичних студій «Біографічний роман і проблема виховання історією», «Неминущість минулого», численних статей і рецензій у газетній та журнальній періодиці.
Сьогодні ми знайомимо читачів нашої газети з досі невідомим Полтавчуком-поетом. Пропонуємо любителям красного слова добірку весняних віршів Василя Полтавчука.
БЕРЕЗЕНЬ
Я – перший пролісок
з-під снігу,
Пташиний переліт
з чужої чужини
І тріск льодів на ріках скутих –
Прощальний зойк
вчорашньої зими.
Я – більший день і вище небо,
Живлющий
дух розмерзлої землі.
Правічне «Кру!» у високості,
Яке несуть з собою журавлі.
Я – перший грім
і дощ врожайний,
І перше зерно,
вкинуте в ріллю.
Посол весни я повноважний –
Люблю й шаную місію свою.
Я – бруньки перший
крик розкутий
І пружний змах крила
на тлі небес.
Я радість вам несу весняну.
Я – березень, це значить:
світ воскрес!..
КВІТЕНЬ
А у квітні, а у квітні
Все-усе навколо квітне.
Квітне вишня-наречена,
Квітне грушка височенна.
Абрикоса квітне ніжно –
Білопінно, білосніжно.
Квітне яблуня крислата
І черешня коло хати.
Квітне в полі, квітне в лісі,
На Поділлі, на Поліссі.
Квітне Крим і Закарпаття
І столиця – в білім платті.
В соловейка серце квітне,
Квітне сонечко привітне.
Квітне ранок, квітне вечір,
Квітне навіть ніч, до речі.
Квітне юне і тендітне,
І любов щаслива квітне.
...Ось тому й зовуся квітнем,
Що усе навколо квітне.
ТРАВЕНЬ
Я – наймолодший
з трьох братів весняних,
Зовуся травнем,
тішусь теплим світом.
Шаную старших:
березня і квітня,
А сам росту аж до межі із літом.
Росту травою, зіллям,
очеретом,
Вербовим зеленвіттям
над ставками.
Росту я підліском
і древнім лісом,
І щедрими вкраїнськими
садками.
Росту пшеницею
і житом в полі,
Де пісня жайворонка
дзвінко висне.
Росту щомиті, день і ніч, –
аж поки
Я руку червню дружньо
не потисну.


























