В Одеській національній науковій бібліотеці ім. Горького відбулася презентація книжки Олександра Галяса «Французи в Одесі», випуск якої присвячений 20-річчю встановлення дипломатичних відносин між Францією та Україною.
Надзвичайний і Повноважний Посол Франції в Україні Ален Ремі відзначив, що відносини між Одесою та Францією були пріоритетними практично з часу заснування міста. Вони приносили свої дуже яскраві, творчі плоди. І тому вже давно заслуговували на певну систематизацію та ширше знайомство з ними наших сучасників. За ініціативою «Креді Агріколь Банку», Посольства Франції в Україні та Альянс Франсез міста Одеси книжка вийшла у київському видавництві «Наш час» і надійде до бібліотек, музеїв, шкіл та вузів.
Гадаю, що кожен читач цієї новинки одержить чимало цікавих підтверджень тому, що з часу свого заснування Одеса розвивалася як місто європейське, відкрите, що активно всотує все нове й перспективне і не зациклене на національних традиціях якогось одного етносу. Це й сформувало її унікальність та неповторність.
Про здатність одеситів дуже швидко навчатися свідчить той факт, що коли Ришельє став градоначальником 1805 року, у місті з населенням 9 тисяч чоловік нараховувалося всього 144 робітників у 23 млинах, у 16 майстернях і на невеличких фабриках. Найбільшою була фабрика пудри, відкрита наприкінці XVIII століття відставним капітаном французької служби месьє Пішоном. На ній працювало… 5 чоловік!
Ришельє розумів: місто, що має таке унікальне географічне розташування, зобов’язане мати власну, як сказали б сьогодні, фішку. І він запропонував ідею вільної економічної зони («порто-франко»). Реалізацією її займався вже його послідовник – граф Ланжерон. І за 15 років існування «порто-франко» Одеса перетворилася на місто, чиї доходи поступалися лише Петербургу. Багато дослідників вважають, що принципи роботи зони «порто-франко», геніально сформульовані дюком Ришельє на початку XIX століття, не застаріли і багато в чому збігаються із принципами роботи сучасних ВЕЗ.
Ришельє дуже непокоїла відсутність в Одесі навчальних закладів. Створювати передове місто з неписьменними людьми було неможливо. Йому хотілося побачити в Одесі ліцей, який наближався б до університету. Помічником Ришельє на цьому шляху став абат Ніколя – чудовий педагог і талановитий організатор. Свій проект ліцею Ніколя подав до Міністерства народної освіти і одержав підтримку тодішнього міністра Олексія Розумовського. Уряд вирішив забезпечити, як сказали б сьогодні, багатоканальність фінансування об’єкта. Було запропоновано виділяти на користь споруджуваного ліцею 2,5 копійки з кожної чверті пшениці, проданої за кордон. По 6500 рублів виділяли міський та державний бюджети. 13000 рублів пожертвував Ришельє, а абат Ніколя (перший директор ліцею) – свою річну платню. Напевно, у цьому щирому прагненні небайдужих людей подарувати Одесі сучасний навчальний заклад і криється таємниця його успіху та подальшого перетворення на Новоросійський університет. Університет, який з легкої руки, дав шлях у науку багатьом видатним вченим зі світовим ім’ям.
У історико-краєзнавчому музеї зберігається унікальний порцеляновий сервіз. На кавнику, молочнику та чашках зображений нереалізований проект великого Огюста де Монферрана – будинок Ришельєвського ліцею. Звичайно, якби з’явилася ця будівля з парковими ділянками, вона стала б окрасою Одеси. Але міській скарбниці не до снаги були великі витрати. Це, напевно, єдиний випадок у світовій практиці, коли проект існує не на папері або в реальності, а на порцеляні.
На запрошення Ришельє створювати Ботанічний сад до Одеси приїхав відомий ботанік Шарль Десмет. За 10 років кількість порід і видів зелених насаджень йому вдалося збільшити у 10 разів! Ботсад одержав статус Імператорського.
Французам Карлу Сікару та Жану Рено належить ідея створення в Одесі перших будинків для приїжджих – готелів. Саме в їхніх готелях жив поет Олександр Пушкін. У будинку барона Рено з’явилося й перше в місті казино.
Архітектор Людвіг Оттон подарував Одесі палаци князя Гагаріна (у ньому зараз розташований Літературний музей) і негоціанта Абази, у якому працює музей західного та східного мистецтва. Стримана пишнота цих будинків не може не захоплювати.
Двічі з різницею у 30 років у нашому місті побував класик детективного жанру Жорж Сіменон. Він закохався у місцеву архітектуру, багато фотографував і навіть подумував зробити це своєю другою професією. У Літературному музеї зберігаються трубка і автограф письменника.
Одеса пам’ятає провал гастролей «Комеді франсез» і оглушливий успіх Сари Бернар та Макса Ліндера. Ось тоді, напевно, і з’явилося висловлювання: якщо творчий колектив або артиста супроводжував успіх в Одесі, отже, він супроводжував його скрізь.
Випуск вина та шампанського в нашому місті починали Франсуа Нуво і Генрих Редерер. Завдяки їм на Французькому бульварі з’явилися винзавод і завод шампанських вин.
У книжці «Французи в Одесі» відображений і сьогоднішній стан справ. Так, «Креді Агріколь Банк» фінансує сільськогосподарські підприємства. Він почав підтримувати торговців зерном ще за Ланжерона. На презентації був присутній парфумер і винороб Крістоф Лакарен – він відкрив у Міськсаду фонтан парфумів, а тепер зосередився на виробництві вина. А також Почесна громадянка Одеси художниця Сюзанна Саварі. Вона відома не лише тим, що дарує одеським музеям предмети мистецтва, привозить гуманітарну допомогу. Разом із чоловіком, учасником французького Опору за часів Другої світової війни Андре Полідорі, Сюзанна передала одеській ЗОШ
№ 10, де навчання провадиться французькою мовою, списки загиблих у Лотарингії воїнів з України.
На презентації «Французів в Одесі» прозвучала дуже цікава пропозиція: чому б не видати аналогічні книжки про представників інших національностей, які внесли значний внесок у розвиток міста? Погодьтеся, це було б цікаво, незвичайно і досить повчально.
