Близько року тому народний депутат України Віктор Янукович-молодший зареєстрував у парламенті три законопроекти, спрямовані на реформування української кіногалузі. У своєму інтерв'ю він розповів про те, наскільки держава повинна підтримувати кіноіндустрію.

– Чому Ви вирішили приділити увагу саме кіноіндустрії?

– З кількох причин. Я бачив дуже багато талановитих молодих людей, які не могли реалізувати себе у цій сфері в Україні. Їм потрібно було допомогти.

Також, я абсолютно переконаний, що нам потрібно якнайбільше розповідати світу про нашу чудову країну. І кіно для цього  – один із найкращих інструментів. Чемпіонат «Євро-2012» чудово показав: варто іноземцям приїхати до нашої країни, як усі упередження та стереотипи стосовно України руйнуються.

Але не обійшлося і без особистої причини. Я дуже люблю хороше кіно. А дивитися якісні українські фільми – величезне задоволення. Ми близько спілкувалися із метром українського театру та кіно Богданом Сильвестровичем Ступкою. У нього я навчився цінувати гарні картини. І незважаючи на те, що Богдана Сильвестровича з нами вже немає, його ідеї продовжують жити.

А що стосується того, чи потребує українська кіноіндустрія підтримки держави, відповім просто. На жаль, на сьогоднішній день без участі держави у національного фільму немає ані найменших шансів вижити.

– Які проблеми сучасної національної кіноіндустрії Ви могли б назвати ключовими?

– Ви знаєте, за останні кілька років нам вдалося вирішити багато з них. Приємно бачити реальний результат своїх дій. Якщо у 2010 році ми починали з того, що не було ані грошей, ані доброго менеджменту, який повинен займатися розвитком цієї індустрії, і усе потрібно було будувати буквально з нуля, то сьогодні є пристойний бюджет – близько 140 мільйонів на рік, професійні люди, які люблять те, що вони роблять, як у Державній агенції з питань кіно, так і в Національному центрі імені Олександра Довженка. Тому ми вже перейшли на якісно новий рівень проблем, які потрібно розв’язувати.

Сьогодні одне з головних питань, на мій погляд – донести українське кіно до глядача. За останній час на великі екрани вийшли лише дві стрічки “Той,ХтоПройшовКрізьВогонь” і “Звичайна справа”. Цього року у прокат вийде близько 20 картин.

Також дотепер є проблеми у законодавчому регулюванні кіноіндустрії, в освіті, управлінні державними кіностудіями та багато інших питань.

– Які з цих проблем можна розв’язати раніше від інших?

– Насамперед можна розібратися із проблемою законодавчого регулювання. У минулому скликанні я зареєстрував три законопроекти, спрямовані на розвиток української кіноіндустрії. Після активного обговорення всередині кіноспівтовариства, у ЗМІ, ми ухвалили рішення їх суттєво відредагувати. Найближчим часом я свої пропозиції знову зареєструю, і буде можливість їх привселюдно обговорити.

Крім того, триває робота над розвитком профільної освіти. Я чув дуже багато позитивних відгуків про ті майстер-класи, тренінги, які проходять у межах українських кінофестивалів.

– Наскільки розподіл коштів на розвиток кіно захищений від корупції? Як можна перепиняти корупцію, коли йдеться про часткову держпідтримку кінопроектів?

– Про корупцію у сфері кіно можна було говорити, доки не було змінено процедуру розподілу бюджетних коштів. Сьогодні на базі Держкіно провадиться прозорий, публічний конкурс. Взяти участь або подивитися, як роботи відбираються, може будь-який охочий. Той факт, що за два роки його роботи не було жодного корупційного скандалу, – підкреслю, усе перебуває на очах, – говорить сам за себе. Кращого способу боротьби з корупцією, ніж відкритість та доступність перевірки усіх бюрократичних процедур, ще не придумали.

– Як краще збільшувати кількість кінотеатрів в Україні: відкриваючи державні заклади чи допомагаючи розвиватися приватним?

– Я вважаю, головна функція держави – створювати добрі умови для розвитку ринку, але не замінювати його своєю присутністю. Тому однозначно, підтримую другий варіант – стимулювати розвиток приватних кіномереж.

– Якою Ви бачите українську кіноіндустрію через п'ять років? Чи зможе українське кіно конкурувати із голлівудським у прокаті?

– Прагнути потрібно, але гадаю, що через п'ять років, звичайно, ще не зможе. Але на той час, впевнений, українські фільми займуть надійні позиції в українському прокаті, а завдяки спільному виробництву – і в міжнародному. Наприклад, минулого року Україна зняла фільм разом із Сербією та Німеччиною – “Істальгія”, який вийшов на екрани ЄС, а зараз бере активну участь у фестивалях. Нещодавно він був виставлений одразу у двох номінаціях – за режисерську роботу та за виробництво – на одному з найпрестижніших кінофестивалів Німеччини. І таких прикладів буде з'являтися усе більше. Через п'ять років суттєво розшириться список талановитих українських режисерів. Буде більше кінозалів, більше перемог на міжнародних кінофестивалях. Впевнений, за цей час нам вдасться вибудувати систему таким чином, щоб державна підтримка грала усе меншу роль, порівняно з можливостями самого ринку.

– Які з українських фільмів ос­танніх років Ви дивилися і що Вам сподобалося?

– Я дивився “Той,Хто­­Пройшов­КрізьВогонь” і “Звичайну справу”. Звичайно, до них є питання, не все в них ідеально, Україна багато в чому лише навчається. Але мені подобається щире почуття гордості за український фільм після кожної прем'єри. І мені дуже приємно, що більшість глядачів поділяють ці емоції.