Напевне, в Одесі мусять знати про те, що і як пишуть про найтрагічніші події Великої Вітчизняної війни ті, хто, усвідомлюючи себе емігрантом уже в третьому поколінні, шукає свого коріння на батьківщині дідів і хоче зрозуміти: «Хто я?», «Який вантаж несе моя історична пам'ять?» У Сполучених Штатах цю проблему сьогодні називають мультикультуралізмом і охоче друкують тих, хто говорить про це талановито, змістовно. Серед багатьох виділимо ім'я молодого і дуже талановитого письменника Джонатана Сафрана Фоера.
Його роман «Повна ілюмінація» («Everything is Illuminated») був опублікований 2002 року. Переклад українською вийшов 2005 року. На думку авторитетних критиків і письменників, його можна вважати яскравим літературним дебютом, а якщо врахувати, що на час створення книги емігрантові-американцеві було лише 25 років, то доречним видається визначення «молодий геній».
Звичайно, геніальність у США, як би це не суперечило нашому розумінню, визначається популярністю книги у пересічного, масового читача. Роман «Повна ілюмінація» був перекладений 15 мовами і розійшовся тиражем понад півтора мільйона примірників. Автор став лауреатом літературних премій, включаючи премію газети «Гардіан» за найкращу дебютну книгу, Національну премію за найкращу книгу на єврейську тему і нагороду «Молодий Лев» Нью-Йоркської публічної бібліотеки.
У чому ж «загадка Фоера?» Відповісти на це питання і складно, і легко. Якщо говорити про стилістику, то роман американського дебютанта неймовірно складний. А водночас – і вельми цікавий. Книжка присвячена долі євреїв у роки Другої світової війни, зокрема – історії спаленого єврейського штетлу (їдишем – поселення, містечко) Трохимбрід. Уже з назви містечка ясно, що дія твору розгортається на теренах України.
Американський письменник і Україна? Так, бо дід молодого письменника родом з Одеси, а він, Джонатан, нехай і емігрант у третьому поколінні, але хоче знати минуле своєї першої батьківщини.
Цей роман можна вважати автобіографічним. У своїх інтерв'ю письменник підтверджує, що 1999 року він вирушив в Україну, кудись на Львівщину, щоб розшукати місце, де жили і були знищені його предки. Він шукав Трохимбрід і жінку на ім'я Августина, яка колись врятувала його діда від біди і завдяки якій він, Джонатан, і його родина живуть сьогодні. Його «провідниками в минуле» стали наші сучасники одесити Алекс Перчов, його Дід і собака. Таким чином, вийшов роман про минуле, про Голокост і про одеситів – таких, якими їх уявляють американці.
Філологи назвали цей роман постмодерністським. А це означає, що в ньому створений особливий образ світу, в якому дивним чином поєднуються міф про єврейство, дійсна історія та «гра в історію». Але найнесподіваніше для звичайного читача – гумор, що межує з тим, який називають «чорним». Неймовірний синтаксис роману – у ньому можуть бути речення, в яких висловлювання схоже на непережований шматок у роті; на багатьох сторінках відтворюється мовні «дошуки», що їх ми, одесити, можемо почути десь поблизу «Привозу». А як це звучить американською англійською? А як це перекладається російськими та українськими перекладачами? Загалом, цей роман і несподіваний, і, безумовно, стилістично багатий.
Передусім Фоер адресує свій роман американцям. Нашого читача може шокувати запропонована ним «картина світу», тобто формула життя і людських відносин, що існує в просторах сучасної України. Але з іншого боку, в романі є дуже важлива думка: ці люди нічим не завинили перед Всевишнім, вони створили свій світ; а над ними глумилися, змушували плювати на Талмуд і Тору, потім на очах чоловіків і дітей розстрілювали вагітних дружин і матерів. А потім – ще й спалювали живцем. Американцям слід це знати, стверджує письменник, бо антисемітизм і неонацизм можуть породити нове чудовисько Голокосту. Тому, на додачу до всіх перелічених достоїнств, роман іще й вкрай актуальний.
Вже саме бажання молодого Фоера написати про Голокост і його наслідки заслуговує великої людської і літературної поваги. І одеситам слід зрозуміти свого співвітчизника. Адже він не перестав таким бути.
