– Така можливість – побувати на трьох виставках за один день – велика рідкість, – говорить жителька Арциза Алла Павлова. – Тому для мене це свято подвійне.
Особливу увагу привернули роботи, представлені районним центром дитячої творчості. Цього року під експонування таких робіт надав одне із приміщень своєї фірми підприємець Віктор Дундєв. Третій же поверх будівлі торговельного центру «Ельдорадо», що прикрасив місто, буде відведений під сучасний художній салон – те, про що так давно тут мріяли.
Понад 300 робіт, кожна з них – своєрідний шедевр, позиціонувалося на цій виставці. Багато з них будуть згодом відправлені на обласну, а найкращі – на республіканську, до Києва.
Дітям вдалося опанувати нові напрями декоративно-прикладного мистецтва, творити з підсобних матеріалів диво. Наприклад, стилізований український костюм хотів би купити не один відвідувач виставки. Роботу виконано юною майстринею Ганною Гончар. Вона із задоволенням займається у групі дизайну та моделювання одягу, якою керує Ірина Бурлак. Неможливо відвести очей від фантастичних вишивок стрічками, виробів з бісеру, яєчної шкаралупи, звичайних макаронів, випиляних по дереву найтонших візерунків, сюжетних композицій з пофарбованої солі. Захоплено відгукується дуже досвідчена директорка Центру Валентина Бостанжи про по-справжньому творчих його працівників, фахівців найвищого рівня, педагогів-керівників Ірину Бурлак, Марину Захарову, Ірину Геврик, Ауріку Голобородову, Анатолія Чебана. І про свого вірного, надійного помічника та заступника Людмилу Камбур.
Колись, напередодні одного з ювілеїв тоді ще районного Будинку творчості, я писала про цю чудову позашкільну установу, що відома в області. Власне, на доброму рахунку вона й зараз. Але тоді розташовувалася в просторій будівлі невикористовуваного колишнього дитячого садка, де вистачало місця усім численним гурткам. Це був справжній палац, до якого сходилися діти навіть із найвіддаленіших вулиць міста. Учасники проваджуваних на його базі обласних семінарів по-доброму тоді заздрили своїм колегам.
Але обставини змінилися. І не на краще для Центру. Я й зараз пам'ятаю ту давню сесію міської ради, на якій один з депутатів сказав приблизно таке: «Досить вже тулитися міськраді у цій страрій будівлі…». І справді. Будівля стара, у минулому – німецька стайня. Нікудишні підлоги, стіни, що сиплються, дірява стеля… Наступне переселення сюди було шоком не лише для колективу дітей, але й батьків, усього дорослого населення міста. Гостра нестача робочих кімнат диктувала перебудову всього процесу занять. умови, що дуже погіршилися, змусили перейти на двозмінну роботу гуртків. Але особливо постраждав великий мікрорайон, взяти який під своє крило в нинішніх умовах центр фізично неспроможний.
Звичайно, прижилися якось на новому місці. Як могли, – його упорядковували власними силами. І продовжували творити. Наскільки їм це вдалося та вдається, показала й унікальна виставка. Я бачила, як уважно розглядала жінка серветку, яку сплів гачком шестикласник Антон Голту.
– Скільки любові вклав у свою роботу хлопчик! – захоплювалася вона. – Буде продаватися – куплю.
Одне з достоїнств Центру у тому, що в гуртках діти займаються безкоштовно. Сюди із задоволенням приходять діти соціально незахищених категорій. Приходять одразу після уроків. У Центрі до їхнього приходу в кожній гуртковій кімнаті вже готовий гарячий чай з бубликами та печивом. На голодний шлунок – яке ж натхнення? На свої кревні нерідко купують педагоги-керівники й підручний матеріал. Годяться й залишки від пошиття Будинку побуту, «засіки» знайомих. Добре виручає секонд-хенд. Купують недорого шматок тканини – і творять.
Сьогодні заслуг у Центру чимало. Неодноразово роботи його вихованців відзначалися дипломами обласної виставки декоративно-прикладної творчості. А на щорічній республіканській «Знай і люби свій край» – дипломами першому та другому ступеня.
– Є безкомпромісне та дуже вірне гасло «Усе найкраще – дітям», – сказала Валентина Іванівна. – Ми чинимо саме так. І щасливі тим, що нам вдалося зробити Центр для багатьох дітей острівцем радості, натхнення та надії.
