Погані Жарти – в сторону
Французька комедія «Жарти в сторону» Давида Шарона, здається, увібрала в себе все з американських фільмів, у яких зазвичай діють два копи-напарники: один з них – серйозний, стриманий поліцейський, зберігач здорового глузду, а другий – пролазливий афроамериканець-веселун, який додає гумору, невимушеності та неприємностей. Досить згадати такі фільми, як «Година пік», «Шоу починається», «Смертельна зброя» та інші. Ось і французи створили свій фільм у цьому жанрі, показово використавши всі відомі голлівудські кліше і… невдало.
Поліцейський Усман (Омар Сі), афрофранцуз із кримінального передмістя Парижа та Франсуа (Лоран Лафітт) із центрального відділу змушені об'єднати зусилля, щоб розкрити зухвалий злочин. Звичайно ж, вони зовсім різні: Усман – нахабний, відчайдушний коп, який віддає перевагу стилю, відображеному в зазначеному кіно. Франсуа – людина аристократичного виховання і осердя здорового глузду, до того ж старанний кар'єрист. Він пристрасний шанувальник фільму «Професіонал» із Бельмондо, і постійно копіює стиль одягу та манери кумира. У плині справи вони проходять усі етапи, які відповідають цьому жанру: спочатку терпіти не можуть один одного, потім привносять у життя один одного щось важливе і, нарешті, – напарники не розлий вода.
Ідея, самі образи надзвичайно цікаві і вже викликають сміх, і фільм просто зобов'язаний був стати хітом, але, на жаль, сценарій виявився слабким, жарти – вимученими і комедія вмерла, не народившись.
«Жарти в сторону», скоріше, цікаві тим, що в них відображені актуальні соціальні проблеми Франції. Тут виступають одразу кілька контрастів: французи – іммігранти з африканських країн та Близького Сходу, вихолощений паризький центр – кримінальне, злиденне передмістя.
Перемагає людяна людина
На широкі екрани нашої країни та світу вийшла третя і, схоже, заключна частина екранізації коміксу «Залізна людина». Тоні Старк (Роберт Дауні-молодший), плейбой, філантроп і геній, після героїчних звершень у попередніх частинах фільму, намагається вести розмірене життя, а здійснення подвигів передоручив Міністерству оборони, для якого він спеціально змайстрував нового робота. Але й безтурботне життя не склалося: героя спіткало щось типу депресії, а його супутниця Пеппер (Гвінет Пелтроу), зрозуміло, не дуже задоволена, що він майже увесь час проводить у своїй лабораторії та лагодить залізних людей. І ось, коли все просто валиться з рук, раптом з'являється терорист а-ля Бен Ладен (навіть зовні схожий) на прізвисько Мандарин (Бен Кінгслі) і намагається скинути президента США, встановити новий світовий лад тощо. А чи не сходити врятувати світ? – гадає герой, і де вже тут про депресію думати… Як рукою зняло.
У фільмі не так багато розкішних трюків залізної людини, як раніше, що ніяк не шкодить видовищності. Тоні Старка цього разу зробили вразливим, і тепер йому необхідно викручуватися самостійно і часто – без допомоги залізного костюма. Лейтмотив фільму – дилема: людина чи костюм, людяна людина чи залізна людина? Ці питання вирішуються у плині мальовничих боїв та захоплюючих епізодів. Причім діалоги сповнені іскрометного гумору й навіть якоїсь їдкої самоіронії, що дозволяє уникнути багатьох штампів та кліше. Багато в чому це заслуга нового режисера фільму Шейна Блека, сценариста комедійних бойовиків, які вже вважаються класикою: «Смертельна зброя» та «Останній бойскаут».
Отже, світове зло зазнало поразки, Тоні Старк, подолавши в собі залізну людину, обирає-таки людяну людину і починає нове життя.
Фільм став найкасовішим цього року, обігнавши за зборами попередні дві частини і вже зібравши близько 900 млн доларів.
