Можна почути різні оцінки військового перевороту в Єгипті 3 липня. Одні кажуть, що це продовження революції 11 лютого 2011-го, інші – що це її кінець, треті – що це її «перезавантаження». На наш погляд, революції в повному сенсі цього слова взагалі не було, оскільки влада була й залишається в руках єгипетського генералітету, що сформувався у 30-річний період правління президента Хосні Мубарака (теж генерала).
Після відставки Х. Мубарака 2011 року влада перейшла до Вищої ради Збройних сил. Військові призупинили дію Конституції, розпустили парламент і здійснювали вищі владні функції аж до проведення президентських виборів 2012 року, на яких перемогу здобув представник руху «Братів-мусульман» і лідер створеної у квітні 2011 року Партії свободи і справедливості Мухаммед Мурсі.
Тернистий шлях демократії
Рік правління М. Мурсі був досить складним.
Істотно зміцнили свої позиції єгипетські ісламісти, що набрали на парламентських виборах у січні 2011 року три чверті депутатських місць. Проте у червні 2012 року Конституційний суд визнав нелегітимною третину парламенту. Таке рішення мотивувалося тим, що у плині виборів було порушено принцип змагальності. 16 червня на підставі цього рішення Вища військова рада розпустила парламент і наділила себе законодавчими повноваженнями. 10 липня 2012 року cвоїм указом М. Мурсі відновив роботу парламенту, що було сприйнято військовими як прямий виклик.
22 листопада президент підписав Конституційну декларацію (документ, що тимчасово заміняв Основний закон країни), яка дозволяла йому видавати «будь-які декрети, спрямовані на захист революції», і вони не могли бути оскаржені в суді. М. Мурсі також наділив законодавчими повноваженнями Раду шури (верхню палату парламенту), яка перед тим виконувала тільки консультативні функції. Ці дії обурили опозицію, яка звинуватила президента в узурпації влади. По всій країні прокотилася хвиля багатотисячних демонстрацій, під тиском яких 8 грудня 2012 року М. Мурсі анулював своє рішення. 15 грудня у плині всенародного референдуму було схвалено нову Конституцію, яка проголошувала шаріат єдиним джерелом права. Світські опозиціонери знову вийшли на вулиці, назвавши Мурсі «новим фараоном» і закликавши його до відставки.
Відтоді демонстрації практично не припинялися і сягнули свого апогею в червні 2013 року. Внаслідок кривавих сутичок між прихильниками та супротивниками президента загинули сотні й були поранені тисячі з обох боків. 29 червня громадські активісти заявили, що у плині акції «Тамарруд» зібрали 22 мільйони підписів, які вимагають відставки Мурсі. Опозиція звинувачує його в монополізації влади «Братами-мусульманами», у прискореній ісламізації країни, невиконанні своїх передвиборних обіцянок і в нездатності управляти країною, що й стало причиною економічної та політичної кризи.
Економічна криза
За даними порталу Bussines FM, до 2010 року єгипетська економіка зростала на 5 -7% щорічно, а зараз падає на 7% щомісяця. У 2011 році близько чотирьох тисяч фабрик і заводів було закрито, мільйони єгиптян позбулися роботи. За останні два з половиною роки золотовалютні резерви скоротилися з 36 до 13 мільярдів доларів. Цього ледве вистачить на закупівлю за кордоном найнеобхідніших товарів. 15% надходжень до бюджету забезпечував туризм, але від часу усунення Хосні Мубарака потік туристів скоротився на 33%. Запаси зерна складають лише місячну норму. Офіційна інфляція – 8% при дефіциті бюджету 13% ВВП. У 2012 році від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі сягнуло 30,4 мільярда доларів. Власних запасів нафти і газу ледве вистачає для забезпечення потреб населення.
М. Мурсі розраховував одержати кредити на загальну суму 30 мільярдів доларів від ЄС, США, МВФ і Росії, проте переговори не увінчалися успіхом. Для виконання умов одержання кредиту на 50% було збільшено ціни на газ і мазут, на товари першої потреби, електрику. Список субсидій на продукти першої необхідності було скорочено з 25 до 6. Все це викликало невдоволення бідних єгиптян, які складають близько половини населення. Деякі арабські країни Перської затоки висловили готовність подати Єгипту економічну допомогу на суму 12 мільярдів доларів. Проте, схоже, ці обіцянки не були реалізовані до початку драматичних подій. На наш погляд, хто б не був на місці М. Мурсі, складна економічна ситуація була б подібною.
Армія – «держава в державі»
За час правління Хосні Мубарака найбільша в Африці армія (440 тисяч чоловік) розширила свою присутність у державному апараті та в економіці Єгипту. З 1997-го по 2010 рік бюджет Збройних сил зріс із 2,6 до 4,5 мільярда доларів. Протягом останніх 40 років щорічно армія одержувала регулярну фінансову допомогу США в розмірі 1,3 мільярда. Армійське керівництво має повне право розпоряджатися прибутком від підприємств «військової економіки», частка якої у ВВП країни становить близько 30%. Ухвалена 2012 року Конституція зберегла всі армійські привілеї.
З перших тижнів перебування на посту президента М. Мурсі намагався встановити контроль над Збройними силами. Було проведено низку перепризначень на вищі армійські посади. У серпні 2012-го Мурсі призначив на пост міністра оборони генерал-полковника Абделя Фаттаха Ас-Сісі, який вважався ідейним прихильником ісламістів. Проте у червні 2013 року Ас-Сісі різко змінив свій імідж, підтримавши опозиційних демонстрантів.
Переворот продемонстрував, що армія залишається головною політичною силою країни. Генерали лише вичікували відповідний момент, щоб показати, хто в домі господар. Сьогодні вони стверджують, що 3 липня військового перевороту не було. Аргументи такі. По-перше, армія була змушена втрутитися, щоб запобігти громадянській війні. По-друге, військовики не обіймають жодних урядових і державних постів. По-третє, їхні дії користуються підтримкою більшості народу. Ще одне завдання армії тепер – стримати стрімке зростання злочинності й тероризму.
Хроніка перевороту
Починаючи з 26 червня по всій країні проходили кровопролитні зіткнення супротивників і прихильників президента. Вранці 30 червня в акціях протесту взяли участь кілька мільйонів із вимогою відставки Мурсі. У ніч на 1 липня супротивники президента захопили штаб-квартиру «Братів-мусульман». Командування Збройних сил вирішило запобігти розвиткові подій у напрямі громадянської війни і вдень виступило з ультимативною вимогою до політиків урегулювати політичну кризу протягом 48 годин. В іншому разі, заявили військовики, вони мають право на заходи щодо стабілізації ситуації. У відповідь М. Мурсі заявив, що залишиться на своєму посту. У головних проблемах він звинуватив прихильників режиму екс-президента Хосні Мубарака, які, за його словами, всіляко саботують реформи нової законно обраної влади.
3 липня Мурсі запропонував створити коаліційний уряд і незалежну комісію для внесення поправок до конституції. Проте його пропозиції вже ніхто не збирався розглядати. Увечері з телезверненням до нації виступив міністр оборони генерал Абдель Фаттах ас-Сісі, повідомивши, що М. Мурсі більше не є президентом країни. Він також заявив, що тимчасово припиняє дію Конституції, до якої будуть внесені поправки «відповідно до вимог народу». При цьому підкреслив, що військовики не збираються управляти країною і лише хочуть не допустити громадянської війни. Міністр оборони пообіцяв створити тимчасовий коаліційний уряд і комісію з розробки проекту нової Конституції, а також із підготовки дострокових президентських виборів. Тимчасовим виконувачем обов'язків президента було призначено голову Конституційного суду Адлі Мансура.
4 липня М. Мурсі був заарештований і поміщений під варту. Було також арештовано близько 300 «Братів-мусульман» і закрито контрольовані ними ЗМІ. 8 липня новим прем'єр-міністром Єгипту військовики призначили відомого економіста Хазема аль-Баблауї, який має намір зібрати в Кабміні сильну команду професіоналів і технократів. «Брати-мусульмани» відмовилися ввійти до нового уряду. Колишній Нобелівський лауреат, голова МАГАТЕ і лідер партії «Дустур» Мухаммед аль-Барадеї обійняв пост віце-президента з міжнародних відносин. У новому Кабміні генерал Ас-Сісі обійме пост першого віце-прем'єра, зберігши при цьому пост керівника оборонного відомства, що явно суперечить запевненням про те, буцімто військові не підуть у владу.
Після цих подій сутички між демонстрантами поновилися з новою силою. Прихильники поваленого президента вимагають звільнити його та відновити в правах.
Міжнародний резонанс
Реакцію світових лідерів можна поділити на три категорії: засудження перевороту, підтримка його і нейтральна позиція. Президент США Б. Обама висловив глибоке занепокоєння усуненням президента М. Мурсі та припиненням дії Конституції. Він закликав єгипетських військовиків якнайскоріше повернути всю повноту влади цивільному уряду і не піддавати М. Мурсі та його прихильників судовому переслідуванню. США погрожували припиненням військової допомоги, якщо зміна влади в країні буде визнана державним переворотом. Американці направили до узбережжя Єгипту два бойові кораблі, щоб у разі ескалації конфлікту в найкоротший термін евакуювати тисячі громадян США.
Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун заявив, що «зі зростаючим занепокоєнням стежить за подіями» і закликав Каїр враховувати всі політичні сили в процесі формування нових органів влади. Євросоюз підтримує постійний контакт із єгипетськими властями, намагаючись виконувати роль посередника між сторонами конфлікту. Водночас, на наш погляд, навряд чи є достатні підстави підозрювати європейські країни в симпатіях до єгипетських ісламістів, які чинять утиски християнам-коптам.
Міністр закордонних справ Німеччини Гідо Вестервелле назвав події серйозним прецедентом, що створює негативні наслідки для всього близькосхідного регіону. Анкара і Тегеран виступили з жорстким засудженням перевороту, тоді як більшість країн Перської затоки його підтримали. Президент Сирії Б. Асад, який уже два з половиною роки веде війну проти ісламістів, назвав події в Єгипті падінням «політичного ісламу». Позиція Росії полягає в тому, щоб наявні проблеми та суперечності вирішувалися без насильства, на принципах загальнонаціональної злагоди і на користь усім верствам суспільства, різним конфесіям. На подібну позицію стала й Україна.
Перспективи
Хоча командування єгипетської армії й намагається позиціонувати себе як арбітра між протиборчими сторонами, цілком очевидно, що воно підтримує світську опозицію і прагне обмежити вплив ісламістів. Проте цілком виключити з політичного життя єгипетські ісламістські партії вже не вдасться. Якщо вони будуть позбавлені змоги діяти легально, альтернативою цьому стане підпілля з елементами терору. З іншого боку, тривалі та масові демонстрації, акції непокори, що виснажують суспільство і владу, можуть бути ефективнішими, ніж застосування сили.
На наш погляд, результат конфронтації матиме доленосні наслідки для всього Близького Сходу. Можлива поразка ісламістів у Єгипті неминуче спричинить ослаблення аналогічних партій у сусідніх країнах, і насамперед у Туреччині, Лівії та Тунісі. І навпаки – їхня перемога сприятиме посиленню політичного ісламу в регіоні. Проте «чистої перемоги» не може бути ні для одних, ні для інших. Тому в умовах рівноваги сил або безсилля секуляристи та ісламісти будуть вимушені шукати форм співіснування і навіть ситуативної взаємодії.
