Відносини України та Румунії навряд чи можна назвати безхмарними. Територіальні суперечки, конкуренція у сфері морських і річкових перевезень, гучні та провокаційні заяви політиків, що лунають час від часу, нагадування про прикрі факти нещодавньої історії – все це чинники, які істотно ускладнюють двосторонні взаємини. Достатньо згадати судове рішення стосовно делімітації кордонів у районі острова Зміїний, які в Румунії сприйняли як національну перемогу, а в Україні – як національну ганьбу.
Але при всьому тому сусіди є сусіди, і з ними краще приятелювати, ніж ворогувати. І в тому ж то й справа, що з огляду на сусідство рівень україно-румунських відносин навряд чи можна назвати задовільним. Віддзеркаленням цього є їхній нерівномірний розвиток.
За часів Леоніда Кучми контакти між президентами двох країн були доволі регулярними. У червні 1997 року під час візиту Глави нашої держави до Румунії був підписаний Договір про відносини добросусідства і співробітництва, який зняв низку гострих суперечностей між двома країнами. Слід згадати, що двічі відбулися візити Президента Румунії на Одещину.
Період після так званої «помаранчевої революції» приніс певне пожвавлення в наші відносини. Це багато в чому було зумовлено євроатлантичною орієнтацією тодішнього керівництва в Києві. Румунія розглядалася як один з «адвокатів» України в НАТО. Сприяла і певна схожість політичних кар’єр президентів двох країн – Віктора Ющенка та Траяна Бесеску, передвиборним кольором яких був помаранчевий. Румунія брала участь в установчому з’їзді Співдружності демократичного вибору 2 грудня 2005 року, яку розглядали як фундамент Балтійсько-Чорноморської осі. Втім, ця організація виявилася недієздатною. Відбувся взаємний обмін візитами глав держав. Однак романтичний період закінчився 2009 року, після рішення Міжнародного суду ООН у Гаазі.
Після обрання Президентом України В. Януковича відбулися певні зміни в пріоритетах україно-румунської співпраці. У липні 2010 року був ухвалений Закон України «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики», згідно з яким було проголошено, що наша держава провадить політику позаблоковості. У квітні того ж року відбулося підписання україно-російської угоди щодо пролонгації перебування Чорноморського флоту Російської Федерації в Криму, що викликало негативну реакцію з боку Румунії. Зокрема, в листопаді 2010 року Траян Бесеску наголосив, що Румунію «не влаштовує факт пролонгації Росією угоди про базування її флоту в Севастополі». Подібну позицію неодноразово висловлювали інші румунські політики та експерти.
Новий етап в україно-румунських відносинах розпочався у травні 2011 року після візиту до сусідів нашого міністра закордонних справ Костянтина Грищенка. Це призвело до активізації відносин на рівні дипломатичних відомств. 9-10 листопада 2011 року відбувся візит міністра закордонних справ Румунії (тоді цю посаду обіймав Теодор Баконскі) до України. Згодом, 27 вересня 2012 року, відбулася зустріч міністрів закордонних справ двох країн у межах Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку. 21 травня 2012 року Президент України Віктор Янукович зустрівся з Президентом Румунії Траяном Бесеску в межах саміту НАТО в Чикаго.
Додамо, що у грудні 2010 року Президент України видав Указ «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 листопада 2010 року «Про виклики та загрози національній безпеці України у 2011 році», згідно з яким Міністерству закордонних справ було доручено розробити разом з апаратом Ради національної безпеки і оборони та подати в установленому порядку проекти указів Президента про концепцію відносин з Румунією, а також про програму комплексних заходів щодо вирішення проблемних питань двосторонніх відносин і протидії загрозам національній безпеці. Однак Указ, який би стосувався україно-румунських відносин, так і не побачив світ із невідомих причин.
Вагомою подією 2012 року стало проведення в Києві першого засідання Українсько-румунської спільної комісії з питань економічного, промислового, наукового та технічного співробітництва, яка, до речі, була створена ще у 2007 році і доти не засідала. Це надало імпульсу міждержавним взаєминам.
Проте, попри певне пожвавлення відносин у минулі роки, назагал рівень контактів на вищому рівні є недостатнім, особливо на міжурядовому та міжпарламентському рівні. Так, останній візит нашого прем’єр-міністра до сусідів відбувся в січні 2002 року, а їхнього прем’єр-міністра до нас – у березні 1996 року. Незначним рівнем інтенсивності характеризуються і міжпарламентські контакти. Загалом відбулося лише три візити на рівні керівників парламентів, останній – десять років тому. Депутатська група Верховної Ради України з міжпарламентських зв’язків з Румунією була створена запізно – 13 березня 2009 року. Того ж року відбувся візит до Бухареста делегації Верховної Ради України на чолі з головою Комітету з питань європейської інтеграції та депутатської групи ВРУ з міжпарламентських зв’язків із Румунією Борисом Тарасюком.
Активізація двосторонніх зв’язків набуває особливої актуальності у світлі очікуваного підписання угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Загалом Румунія підтримує курс на європейську інтеграцію нашої держави. У підписаній 2009 року Декларації про стратегічне партнерство між Румунією та Польщею (яка до речі, є і нашим стратегічним партнером) міститься пункт про підтримку євроінтеграційних прагнень Молдови та України.
Проте, якщо взяти практичний бік україно-румунських відносин, доведеться зазначити, що в торговельно-економічному аспекті їх також важко назвати стабільними. За даними Державної служби статистики України, 2012 року загальний обсяг товарообігу між двома країнами становив 1481,35 млн дол. США (2011 р. – 2076,43 млн дол.), з якого експорт – 551,6 млн дол. (2011 р. – 950,43 млн дол.), імпорт – 929,75 млн дол. (2011 р. – 1125,72 млн дол.). Порівняно з 2011 роком назагал товарообіг зменшився на 28,7%; експорт – на 42,0%, імпорт – на 17,4%. Торговельне сальдо склало 387,15 млн дол. на користь Румунії (2011 р. – сальдо 175,01 млн дол. на її ж користь).
Основними статтями українського експорту до Румунії 2012 року були чорні метали (27,2% від загального обсягу експорту), руди, шлаки і зола (13,0%), деревина і вироби з неї (12,1%), взуття (8,4%), електричні машини (6,4%), палива мінеральні, нафта і продукти її перегонки (6,4%).
Зменшення українського експорту до Румунії 2012 року відбулося головним чином через радикальне зниження обсягів постачання чорних металів, а також через значне зменшення обсягів інших важливих статей українського експорту. Щоправда, спостерігається збільшення обсягів експорту електричних машин, суден, а також деревини та виробів із неї.
Основними статтями імпорту товарів із Румунії до України 2012 року були: палива мінеральні, нафта і продукти її перегонки (39,0% від загального обсягу імпорту, основна група товарів – нафтопродукти), засоби наземного транспорту (8,6%, основна група товарів – легкові автомобілі, відома «Dacia»), судна (7,0%), зернові культури (6,8%, головним чином кукурудза) та інше.
Незначним залишається і рівень інвестиційної співпраці. За інформацією Державної служби статистики України, станом на 1 липня 2012 року інвестиції з Румунії в економіку України становили 21,7 млн дол. США (0,04% від загального обсягу інвестицій в Україну). За даними Румунського центру сприяння торгівлі та іноземним інвестиціям, станом на 31 серпня 2012 року в Румунії зареєстровано 430 спільних українсько-румунських підприємств, обсяг українських інвестицій становить 12,4 млн дол. США (54-те місце у списку іноземних інвесторів). Це зумовлено тим, що і Румунія, і Україна не належать до країн – донорів капіталу і самі потребують значних зовнішніх інвестицій для модернізації економіки.
