(про героїв-колекціонерів у сучасній німецькій літературі)
Епоха споживання, що запропонувала суспільству необмежену свободу вибору, але не визначила нових критеріїв цього вибору, породила новий тип особистості – homo colligens («людина, що збирає»). Бажання заповнити внутрішню порожнечу, створити свій світ і впорядкувати його визначило появу колекціонерів нового типу. Класичний образ збирача артефактів минулого сьогодні поступається місцем «маніакальному колекціонерові». Рідкісними та незвичайними здаються й самі експонати – звуки, запахи, сміття, старий одяг, дверні петлі, поношене взуття...
Галерею образів зазначеного вище типу в німецькому романі 1980-х – 1990 років відкриває Жан-Батист Гренуй – знаменитий колекціонер ароматів і найбільший парфумер своєї епохи (роман П. Зюскінда «Парфумер», 1985). Опанувавши «величезний словник» запахів, навчившись поєднувати й синтезувати нові аромати, він спробує створити видимість своєї присутності у світі, наповнити змістом («душею») порожню оболонку. Його послідовник Герман Карнау, герой роману М. Байєра «Летючі собаки» (1995), збирає не менш ефемерні експонати. Предметом пристрасті головного акустика Третього Рейху стають звуки. Із простого інженера, що записував промови фюрера й Геббельса під час військових парадів, він перетворюється на божевільного колекціонера людських голосів.
Із чим же пов’язана поява таких героїв? У чому полягає сутність колекціонерської пристрасті? Теоретик постмодернізму
Ж. Бодрійяр пояснює її особливим ставленням до речі. У кожної, пише він у «Системі речей», є дві функції: одна – бути використовуваною, друга – бути у володінні. Колекціонер завжди сприймає річ абстраговано від її основної функції, просто як предмет володіння. Для нього це вже не килим, стіл або статуетка – а взагалі «річ», позбавлена початково передбачуваного практичного значення. Створюючи власну систему речей, людина «намагається відновити для себе світ як якусь приватну цілісність». Колекція дає йому необхідне почуття присутності у світі, але водночас завжди веде до самотності, оскільки виключає комунікацію. Тому «якщо «той, хто нічого не збирає, – кретин», то й у збирачеві теж завжди є щось нікчемне й нелюдське».
Літературним прототипом усіх сучасних героїв-колекціонерів є Фердинанд Клегг – знаменитий збирач метеликів із роману Дж. Фаулза («Колекціонер», 1963). Починаючи з Фаулза, законодавця моди на колекціонерів, це захоплення пояснюється як спроба подолати «немо» (тобто свою нікчемність) і перемкнути увагу із внутрішньої порожнечі на наповненість речового світу (есей «Арістос»). Клегг – типова «середня людина» – прагне заявити про свою значущість, прикрити свою неповноцінність, ставши власником унікального експоната – дівчини на ім’я Міранда. «Ольфакторный геній» Зюскінда також прагне заволодіти своїм ідеальним експонатом. Убита ним дівчина виявляється для нього «ключем до порядку всіх інших ароматів», «компасом для майбутнього життя», архетипом Любові-Краси-Істини. Мати її аромат – отже знайти відсутню «божествену» частину свого «я». Ця ж модель одержала розвиток і в романі М. Байєра. Його безневинне захоплення переростає на божевільну пристрасть. З метою створення унікальної акустичної карти він записує на плівку страшні зойки солдатів на полі бою, стогони ув’язнених під час катувань і моторошних експериментів. Карнау – безлика, сіра людина «без минулого й сьогодення» – прагне в цьому страшному багатоголоссі знайти власний голос і заявити довколишнім людям про свою присутність у світі.
Для Гренуя й Карнау важливо самоствердитися, артикулювати свою значущість. Схематично вони повторюють шлях Клегга: не виділяючись із загальної маси, ідуть на все, щоб залишити про себе пам’ять. Карнау створює унікальний архів із фонозаписами Третього Рейху, Гренуй стає найвидатнішим парфумером Парижа, власником неповторного нюху. Шлях, яким ідуть герої до створення досконалої колекції – злочинний. Однак поняття любові й ненависті для них рівнозначні – це знаки «того, що нас запам’ятають, що ми не «не існували», це «спосіб змусити про себе пам’ятати».
Для Гренуя й Карнау колекціонування є способом ствердження влади й механізмом маніпулювання. Тому вони жагуче прагнуть заволодіти предметами для своїх колекцій, затвердити свою владу над ними. Жан-Батист Гренуй є уособленням влади. Виливаючи на себе флакон парфумів, він підкоряє собі юрбу й насолоджується своїм тріумфом (фінальна сцена роману). Герман Карнау сам причетний до злочинів нацистів, хоча воліє говорити про свою невинність: він злочинець, але не вбивця, він тільки «крав» їхні голоси, виконуючи свою місію вченого.
Колекціонера можна зіставити з художником. Але на відміну від традиційного героя-художника, колекціонер – це «людина юрби», представник масової свідомості, що споживацьки сприймає красу та мистецтво. Збираючи колекцію, він стверджує свою владу, артикулює свою перевагу над мистецтвом. Гренуй називає себе генієм, Творцем; ремесло парфумера він ототожнює з мистецтвом. «Творчість» його спадкоємця Карнау кориться більшою мірою науковим міркуванням. Своїм прагненням створити ідеальну карту всіх звуків Третього Рейху він нагадує фанатичного вченого. Тема мистецтва входить у роман як тема медіа-технологій, що маніпулюють свідомістю людей.
Очевидно, що поява «дивних збирачів» у літературі пов’язана зі зміною життєвої стратегії сучасної людини. Через збирання речей герой-колекціонер намагається подолати «зникнення себе», він складає з елементів колекції нову ідентичність. Привласнюючи собі експонати й маніпулюючи ними, він створює особисту утопію й насолоджується особливим становищем у ній.
Юлія ПОМОГАЙБО, доцент кафедри іноземної літератури ОНУ ім. І.І. Мечникова
