Слід визнати, що у сфері транспорту Україна та Румунія перебувають у стані жорсткої конкуренції. Сусіди негативно сприйняли питання щодо відновлення українського судноплавства в нашій частині дельти Дунаю (через гирло Бистре). І хоча формальним приводом для протестів з боку Бухареста є буцімто наявна загроза екології Дунайського біосферного заповідника та порушення Україною низки міжнародних угод і конвенцій, реальна причина – все ж таки економічний чинник, а саме: поява судноплавного каналу, альтернативного румунським.
Особливе значення у двосторонніх відносинах посідає регіон Українського Придунав’я, який внаслідок свого географічного розташування має стратегічне значення. Вихід до транс’європейської артерії – Дунаю і спільні кордони з Румунією та Республікою Молдова забезпечують нам зв’язок із країнами Центральної та Східної Європи, водночас зумовлюючи важливість цього регіону як ланки в системі транспортних коридорів.
Історично ця територія зветься Буджак або Бессарабія (після 1812 року остання назва поширилася на межиріччя Дністра, Пруту та Дунаю – Бессарабську область, а згодом Бессарабську губернію). Специфіка заселення призвела до того, що тут компактно проживають представники різних етнічних та етноконфесійних груп.
Як відомо, протягом 1918 – 1940 рр. та 1941 – 1944 рр. Українське Придунав’я входило до складу Королівства Румунія, що стає підставою для провокаційних заяв окремих громадських діячів сусідньої країни щодо приналежності цього регіону.
Додатковим чинником впливу є проживання на цій території молдавської етнічної меншини (понад 120 тис.). Час від часу з-за Дунаю на адресу керівництва України лунають звинувачення в денаціоналізації «румунської меншини», під якою розуміють і молдаван. Багато які румунські історики та політики взагалі не сприймають етнонім «молдаванин», розглядаючи його як суто географічний (мешканець Молдови). Ухвалення Верховною Радою України Закону «Про засади державної мовної політики» (закон Ківалова-Колесниченка) створило умови, за яких румунська мова була оголошена регіональною в деяких населених пунктах Чернівецької та Закарпатської областей.
Однією з гострих проблем залишається видавання українським громадянам, які живуть на території Бессарабії та Північної Буковини, румунських паспортів. Нагадаємо, що у червні 2012 року представник МЗС України заявив про діалог із МЗС Румунії щодо незаконної паспортизації. Він підкреслив, що колег із інших країн поінформовано: відповідно до нашої Конституції, такі дії є недружніми стосовно України.
Незважаючи на все це, обидві держави активно співпрацюють у межах єврорегіонів «Нижній Дунай» та «Верхній Прут», де партнерами є також регіони Республіки Молдова. Нагадаємо, що українська сторона в «Нижньому Дунаї» представлена Одеською областю. У квітні 2012 року було ухвалено Програму євроінтеграції, міжрегіональних зв’язків і формування позитивного іміджу Одеської області на 2012 – 2013 роки. Головною метою є започаткування нових і розвиток наявних взаємовигідних економічних, політичних і культурних зв’язків з регіонами та міжнародними організаціями, сприяння формуванню та підтримка позитивного міжнародного іміджу Одещини, створення сприятливих умов для сталого соціально-економічного розвитку сільських територій шляхом самоорганізації та соціальної активізації громад, розроблення та впровадження важливих (хай і невеликих за обсягом фінансування) громадських ініціатив.
Протягом 2007 – 2013 років діяла Спільна операційна програма Румунія – Україна – Молдова на 2007 – 2013 роки. Щоправда, з 82 проектів вартістю 34,2 млн євро, що реалізуються в її межах, 59% представлені румунською стороною (20,2 млн євро виділено на користь румунських учасників), в той час як Україною – лише 23% (виділено 7,8 млн євро).
На ситуацію в Буджаку впливають також і внутрішньодержавні чинники, зокрема той факт, що тривалий час Київ не виказував інтересу до місцевих проблем. Певне зрушення відбулося 2004 року, коли Кабінет Міністрів ухвалив Комплексну програму розвитку Українського Придунав’я на 2004-2010 роки. Однак уже 2005-го її фінансування було згорнуто і частково відновлено тільки під кінець дії. Фактично з усіх передбачених заходів були виконані лише декілька, зокрема профінансовано роботи з побудови глибоководного суднового ходу Дунай – Чорне море через гирло Бистре. Одне з найголовніших завдань – будівництво автотраси Одеса – Рені по новому маршруту – так і не було виконано. Це має бути прив’язаним до інших транспортних проектів, зокрема до будівництва мостового переходу через Дунай «Орлівка – Ісакча» (як альтернатива – поромна переправа «Ізмаїл – Тулча»).
Невиконання Комплексної програми розвитку Українського Придунав’я та погіршення соціально-економічної ситуації внаслідок світової фінансово-економічної кризи призводить до зростання негативних тенденцій. Прикладом може бути складна ситуація в наших дунайських портах. У 2012 році тривала тенденція спаду обсягів вантажообігу: порт Ізмаїл – на 41,3%, порт Рені – на 33,7% (незначний приріст показав порт Усть-Дунайськ, але його частка незначна – 35 тис. тонн вантажів проти 2907,2 тис. тонн Ізмаїльського порту). Відбуваються скорочення чисельності портових працівників. Щоправда, профільне міністерство та місцева влада намагаються стабілізувати ситуацію в Ізмаїлі, а цього року показники Ренійського порту дещо покращилися.
Особливі можливості для реалізації україно-румунської співпраці відкриваються в межах Стратегії Європейського Союзу для Дунайського регіону (СДР). У червні 2009 року Європейська Комісія розпочала роботу з підготовки документа, який включатиме пропозиції зацікавлених сторін щодо напрямів комплексного та всеохоплюючого розвитку на цих теренах. До розробки було запрошено 14 країн, а саме: вісім членів ЄС – Австрію, Болгарію, Чеську Республіку, Німеччину, Угорщину, Румунію, Словаччину та Словенію; одну країну – кандидата на вступ – Хорватію; трьох потенційних кандидатів на вступ – Сербію, Чорногорію, Боснію та Герцеговину; дві країни-партнерки – Україну та Республіку Молдова.
Наша участь у розробці та подальшій реалізації «Дунайської стратегії» Євросоюзу та придунайських країн дає можливість продемонструвати на практиці, що Україна і ЄС мають спільні інтереси та спроможні працювати разом задля розв’язання спільних проблем і забезпечення сталого розвитку в зазначеному регіоні. Проте ця діяльність із українського боку від самого початку була значною мірою формальною і декларативною. Офіційний Київ не скористався жодною можливістю взяти участь у серії міжнародних конференцій, що їх було проведено Європейською Комісією протягом першого півріччя 2010 року з метою обговорення спільної проблематики. Як відзначають експерти, якість «Українського бачення майбутньої стратегії ЄС щодо Дунайського регіону» («Позиційного документа» України) не може вважатися цілком задовільною. Зокрема, він не ґрунтується на усвідомленні всього комплексу проблем, що є спільними для всіх або переважної більшості країн і потребують узгоджених дій для розв’язання. Документ недостатньо враховує ключові підходи до розробки СДР та Плану дій, що їх було сформульовано Європейською Комісією, а саме – вони мають стосуватися Дунайського басейну як макрорегіону і не мусять бути орієнтованими на суто локальні чи національні проекти.
Перспективним напрямом україно-румунської співпраці міг би стати круїзний туризм – галузь, яка сьогодні набуває глобального характеру й інтенсивно розвивається. В останні роки кількість круїзних пасажирів та заходів круїзних суден до чорноморських портів зростає, причому лідерами тут є Одеса і Констанца. Це не дивно, оскільки тільки ці два порти мають інфраструктуру, здатну обслуговувати судна довжиною понад 300 метрів. Справа в тому, що Чорне море за своїм географічним розташуванням не є транзитним, отже, для того щоб забезпечити самостійний напрям для масового круїзного туризму, не менше п’ятьох портів мусили б мати аналогічну інфраструктуру. Є надія, що найближчим часом така можливість з’явиться. Здійснюється реконструкція потужностей із приймання пасажирів у портах Бургас (Болгарія), Сочі (Російська Федерація), Батумі (Грузія), що розширить круїзні можливості регіону. На відміну від вантажних перевезень, таке судноплавство сприяє не конкуренції, а кооперації портів, оскільки конкурентні переваги Чорномор’я в розвитку в’їзного туризму можуть забезпечуватися спільним позиціонуванням портів на міжнародному круїзному ринку.
І нарешті, не можна не згадати про культурну співпрацю. Формально тут усе гаразд. Час від часу в межах тих же єврорегіонів «Нижній Дунай» та «Верхній Прут» відбуваються інтеретнічні форуми, культурні фестивалі, зустрічі діячів культури. Але якщо копнути глибше, то ситуація не така райдужна.
Покоління, що виросло за радянських часів, ще пам’ятає румунські стрічки про комісара Міклована та Жовту Розу, але про сучасний румунський кінематограф, мабуть, не знає нічого. І це при тому, що сьогодні говорять про «нову румунську хвилю» в кіно, чим Україна, на жаль, похвалитися не може. А що вже казати про сучасну румунську літературу. Або – доречне питання: чи знають українську літературу в Румунії? Не тільки сучасну, але й класичну.
Отже, й тут потрібен діалог. Слід приділити увагу контактам між українськими та румунськими засобами масової інформації – як для популяризації культури одне одного, так і для координації дій щодо можливої реалізації спільних проектів. Потрібне заохочення контактів між науковими та освітніми установами, бібліотеками, архівами, музеями. Можливо, нашому Міністерству освіти і науки є сенс розглянути питання щодо відкриття кафедр української філології, центрів української мови та культури в румунських ВНЗ, організувати програми обміну для румунських студентів, зокрема тих, що вивчають українську мову, та для українських студентів, які прагнуть вивчати румунську. Також варто підтримати спільні історичні розвідки, спрямовані на вивчення джерел, які містяться в архівах обох країн із метою повнішого розкриття суперечливих питань історії, сприяти проведенню конференцій істориків, політологів, економістів із метою подолання стереотипів. Міністерству культури можна було б заради популяризації нашої літератури запропонувати проект перекладу та публікації творів класичних і сучасних українських письменників у Румунії та румунських – в Україні, а також здійснити підтримку культурної діяльності української діаспори в сусідній країні.
***
На завершення циклу публікацій можна зробити висновок: сучасний рівень україно-румунських відносин не можна назвати задовільним, особливо якщо зважити на сусідство та проголошений Україною курс на європейську інтеграцію. Попри значні суперечності у двосторонніх відносинах, є потенціал для взаємовигідної співпраці у низці галузей: туризм і рекреація, зокрема круїзний туризм по Чорному морю, альтернативна енергетика, видобуток енергоносіїв на континентальному шельфі, охорона довкілля (зокрема, охорона водних ресурсів, захист Чорного моря від забруднення), культурний обмін тощо. Очевидно, що сьогодні потрібна активізація контактів як на офіційному рівні, особливо на міжурядовому та міжпарламентському, так і на рівні громадських організацій, вищих навчальних закладів, культурних установ.
