Країна ще тільки-но готується до підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом, а Українське Придунав’я вже подружилося із сусідами – членами ЄС. Принаймні у культурно-гуманітарному розумінні. Звичайно, цьому сприяє багатонаціональний характер Південної Бессарабії, чиє населення історично пов’язане з найближчими Румунією та Болгарією. Чимало вихідців із Придунайського регіону Одещини отримали освіту на своїй історичній батьківщині, багато там і залишилося, вросли в родинний ґрунт професійним, сімейним корінням.

Серед них Олександр Титилим (для зручності перекладу іноземними мовами – а наш земляк, що півтора десятиліття живе в Болгарії, виставлявся в багатьох європейських країнах, а також у США та Японії – він змінив своє прізвище на Телалім). Вихованець Одеського художнього училища ім. М.Б. Грекова, Ізмаїльського педагогічного інституту, а піз­ніше Софійської академії мистецтв, він виїздив з Із­маїла визнаним майст­ром акварелі, мистецтву якої навчався у свого земляка, заслуженого художника України Петра Чакира. Його пам’яті і присвячена персональна виставка тепер вже болгарського художника, що відкрилася в Ізмаїльській картинній галереї. Останнім часом Олександр захопився філософією та естетикою Сходу і, зокрема, мистецтвом каліграфії. Землякам він продемонстрував свою чорно-білу та кольорову графіку, у якій орієнтальна стилістика служить, як нам здалося, слов’янській духовності. Квіти наших полів по-східному витончено схиляють свої червоні голівки і дивляться на світ дитячими очима.

Виставка називається «Стежка в садах». І во­на справді приводить у сад. Ра­зом із братом в Ізма­їльській картинній галереї показує свої роботи випускниця Одеського худучилища та Академії мистецтв у Єрусалимі Тетяна Ілуз-Телалім. Подружжя Ілуз займаються ландшафтним дизайном, садоводством та квітникарством. Починаючи з 1992 року, дуже відома в Ізраїлі фірма «Гарденія» створила 80 садів. Два з них у фотознімках представлені в Ізмаїлі. Так у далекому Ізраїлі бессарабська жінка втілила свою любов до землі, закладену в болгарському придунайському селі. І ось знову життєві шляхи привели брата і сестру до рідного міста на Дунаї, до мами, друзів юності, колег-художників, разом з якими починали свій шлях у мистецтві, до шанувальників їхньої творчості, які завжди чекають їх на батьківщині.