П’ятниця, тринадцятого вересня, виявилася досить напруженим днем для директорки департаменту освіти й науки Одеської міської ради Зінаїди Цвірінько. Причиною тому стало не тринадцяте число, а скандал, що спалахнув днем раніше в одній з одеських шкіл.

Як відомо, 12 вересня біля стін спеціалізованої школи олімпійського резерву № 59 вишикувалися учні молодших і старших класів, а також їхні батьки з плакатами. Дорослі учасники пікетування вимагали повернути назад колишню директорку навчального закладу Раїсу Олійник, а нову – Ганну Чернухіну – звільнити за надзвичайні побори.

Весь ранок телефон Зінаїди Миколаївни розривався від дзвінків і запрошень на інтерв’ю або бодай короткий коментар. Обідню перерву також довелося відкласти, бо журналісти телеканалу «Інтер», попередньо переговоривши з батьками учнів, попросили прокоментувати ситуацію. Долучилася до колег із телебачення і я. Розмова про випадок у 59-й школі плавно перейшов до теми корупції загалом, методи боротьби з нею та способи справді добровільного благодійництва. Зінаїда Цвірінько попередила, що в неї є сорок хвилин на розмову. На третю годину її чекали в студії одного з одеських телеканалів, де також мало йтися про побори в школі олімпійського резерву.

– Початок навчального року – досить гаряча пора, коли відбувається «притирання» учнів (і батьків) із новими вчителями, директорами, – почала свій коментар Зінаїда Миколаївна, – Але, знаєте, крім 59-ї школи, жодних скарг цього року не надходило.

Що стосується цього навчального закладу, то тут має місце «притирання» нового директора школи з колективом. Якби в цей процес не втрутилися батьки й не залучили дітей, то ми б давно вирішили всі питання. Тим більше, що за два дні до акції протесту там пройшли загальні збори, на яких були присутні батьки, класні керівники, представники департаменту, районного відділу освіти. Розібрали всі питання, які виникли в ініціативної групи, і підписали протокол про наміри, згідно з яким у разі невиконання його адміністрацією школи батьки можуть звернутися просто до департаменту освіти й науки міськради. Проте, очевидно, комусь хотілося вивести із плакатами «Поверніть нам директора» першокласників, які колишнього керівника школи навіть не знали. Та й змісту написаного не розуміли. Це недопустимо ні для батьків, ні для педагогів. Ми будемо з’ясовувати цю ситуацію.

– Зінаїдо Миколаївно, скажіть, які сьогодні існують законні способи та форми фінансування батьками школи, в якій навчається їхня дитина?

– Діє Закон України «Про благодійництво та благодійні організації». Цей закон дозволяє школі одержувати благодійну допомогу, як від батьків, так і від інших спонсорів. Я дякую всім, хто подає цю допомогу нашим школам. Правда сьогоднішня така, що повноцінно утримувати навчальні заклади місту дуже важко.

– Одесити говорять про «добровільно-примусовий» порядок внесення коштів на благо шкіл…

– Така практика є незаконною. Тільки за власним бажанням батьки можуть перераховувати на розрахунковий рахунок саме ту суму, яку вони вважають потрібною для утримання, скажімо, класу, де навчається їхня дитина. Батьки також можуть самі купити необхідну школі річ. Скажімо, парту, дошку. Адміністрація школи повинна протягом декількох днів оприбуткувати придбане й подароване батьками або іншими спонсорами в централізованій бухгалтерії. В цьому разі благодійна допомога буде проведена в межах закону.

Адміністрація школи має право звернутися до спонсорів із проханням допомогти, наприклад, відремонтувати систему опалення. Як правило, люди відгукуються на такі заклики.

Працівникам освіти заборонено будь-яким чином брати участь у процесі залучення грошей. Жодні фінансові кошти через працівників школи проходити не мусять.

– А чи може сучасна школа обійтися без батьківської допомоги?

– На сьогодні з міського бюджету повністю фінансуються зарплата, матеріальна допомога на оздоровлення працівників школи. Також у повному обсязі оплачуються комунальні послуги та харчування учнів початкових класів. Бюджет міста за цими та багатьма іншими статтями для шкільних і дошкільних навчальних закладів передбачає близько мільярда гривень. Але ми сьогодні говоримо чесно: без батьківської допомоги ми обійтися не можемо.

– Як регулюється ця допомога? І чи регулюється взагалі?

– Добровільність передбачає, що встановленої суми внеску немає й бути не може. Розумієте, кожен з батьків по-різному може допомогти. Один здає певну суму грошей, інший може, скажімо, прийти й пофарбувати стіну. Ми вдячні за будь-яку допомогу.

Є випадки, коли батьки на зборах вирішили, що треба поміняти вікна в класі на металопластикові, щоб діти не мерзли в холодні місяці. Призначається людина, як правило, голова батьківського комітету, яка збирає гроші, замовляє вікна, наймає майстра, який їх встановить. Найчастіше, батьки так і роблять – купують вікна за готівку, бо це обходиться дешевше, ніж перераховувати гроші. Але до цих грошей не може мати стосунку ні класний керівник, ні директор, ні будь-який інший працівник школи.

– Чи не створюється на цьому етапі ситуація, коли чиниться тиск на батьків: мовляв, більшість здає, отже, всі повинні вишукати дану суму й здати?

– У нас працює гаряча лінія. Номер 725-35-93. Кожен із батьків, незадоволений ставленням до себе або до своєї дитини, може звернутися до нас. Якщо з’ясовується, що справді винен наш працівник, – вживаємо стосовно нього найжорсткіших заходів.

Конфліктні ситуації частіше бувають через те, що батьки учнів між собою не домовилися. Адже родини різного достатку, і часом не можуть визначитися, у яких саме умовах навчатися дітям. Були випадки, коли одні батьки вимагали встановити в класі три кондиціонери, щоб учні не знемагали від спеки. Інші не можуть дозволити собі встановити кондиціонер вдома. Та що там кондиціонер – деякі батьки й у повноцінному харчуванні собі відмовляють. Нерідкі випадки, коли з’ясування фінансових питань між батьками учнів конкретного класу виходить за межі цього класу та школи. Тоді ми змушені втручатися.

Благодійництво передбачає добровільність.

– Проте на різних форумах, сайтах люди висловлюють невдоволення, стверджуючи, що побори в школах є.

– Не в образу вам, журналістам, скажу, що в цьому є деяка провина й засобів масової інформації. Часом кореспонденти з такого дріб’язку «висмоктують» проблему, що просто дивуєшся. Маю на увазі не офіційні ЗМІ, а сайти, на яких інформація вивертається найнеадекватнішим чином. Через це створюється враження, що в Одесі найжалюгідніша ситуація в цій сфері.

Прикро, що всі досягнення дуже сильного педагогічного колективу нашого міста на різних міжнародних і всеукраїнських олімпіадах і конкурсах перекреслюються ось такими скандалами. Ми зацікавлені в тому, щоб усі непорозуміння та конфлікти були вичерпані й вирішені в межах закону, щоб наша освіта була очищена від них.