«И снова Пушкин посетит наш кров,
И снова с Ильфом встретится Петров…»
Із пісні одеського КВК.
От виповнилася 116-та річниця від дня народження Іллі Ільфа. Час невблаганний. Входять у життя усе нові покоління одеситів, але інтерес до творчості видатного земляка, співпереживання його героям не слабшає, і кожний рядок, написаний Іллею Арнольдовичем, хвилює, як то кажуть, «по живому».
«У колодца мадам Боур была приветствована соседом Виктором Михайловичем Полесовым, слесарем-интеллигентом, который набирал воду в бидон из-под бензина».
І. Ільф, Є. Петров, «12 стільців».
Четвертою одеською адресою Ільфа став величезний 4-поверховий будинок на розі Софіївської і Торговельної вулиць, побудований архітектором Л.М. Черніговим, який належав знаменитому меценатові А.П. Руссову. Тут Ільф (Файнзільберг) жив у батьківській квартирі до від’їзду в Москву у першій половині 1923 року. Час був важким, голодним, але скумбрія в морі була, незважаючи на громадянську війну та Антанту.
«Только много американского динамиту, пушек из Франции, английских сапог, кораблей…и целых веников бумажных денег, но обеспечения не было. Был огромный по величине «ЛОКШ».
І. Ільф, газета «Гудок»,
оповідання «Куча локшей».
Можна було припустити, що у слюсаря-інтелігента був реальний прототип, і виявилося, що його не потрібно шукати далеко: за зізнаннями сусідів Ільфа, на Софіївській жив Володимир Дмитрович Козирєв.
«В собственно его мастерской… застать его было невозможно. Потухший переносной горн, сиротливо стоял посреди каменного сарая, по углам которого были навалены проколотые камеры, рваные протекторы «Треугольника», рыжие замки…Виктор Михайлович уже где-то распоряжался».
І. Ільф, Є. Петров, «12 стільців».
Розповідає одеський підприємець Валентин Володимирович Козирєв: «Мій батько Володимир Дмитрович Козирєв народився в Одесі у 1907 році і, трохи підрісши, вступив до реального училища, куди його водила мати (моя бабуся) Акулина Микитівна Дубиніна (з роду знаменитих власників крамниці на Дерибасівській). Вже у реальному училищі Володя уславився як «майстер на всі руки». Технічна творчість – справа непередбачувана, траплялися…вибухи, і директор училища Василь Остославський промовляв: «Цей юнак далеко піде…якщо його не зупинять», а інспекторові А. М. Артем’єву було доручено «пильно наглядати за юним талантом, особливо під час занять у майстернях».
«Виктор Михайлович Полесов был самым непроворным и чаще других попадавшим впросак. Причиной этого была его кипучая натура».
І. Ільф, Є. Петров, «12 стільців».
Валентин Володимирович продовжує розповідь: «Якщо родина Файнзільберга (батька Ільфа) мешкала на четвертому поверсі у квартирі № 36, то моя родина жила на третьому поверсі (під Ільфом), а майстерня батька була обладнана в напівпідвалі у дворі. Мій батько повністю відповідає опису – він був людиною запальною, але відхідливою, а бурхлива вдача не дозволяла посидіти хоча б хвилину. За розповідями батька і сусідів, Ілля часто спускався у двір, де уважно придивлявся до роботи батька. Час був крутим, і, судячи з описів, мій батько та майбутній письменник виглядали досить екстравагантно».
«Теперь я ношу галстук, который в Америке носят негры, а в Европе никто не носит. Естественно, что мне остались только поцелуи».
І. Файнзільберг (Ільф) – Л.О. Орловій, лист від 5 липня 1922 року.
У своїй майстерні Козирєв (Полєсов) творив дива, буквально з нічого складаючи рідкісні, на той час, новинки. Ветерани будинкового комітету пригадують, що Володя, який поступово ставав Володимиром Дмитровичем, буквально з мотлоху склав у дворовій майстерні один з перших на Україні мотоциклів «Харлей Девідсон», і весь двір (зокрема й Ільф) зібрався подивитися на дивину.
«Виктор Михайлович работал. Однажды он вывел во двор, как барана за рога, мотоцикл, составленный из кусочков автомобилей, велосипедов и пишущих машинок. Мотор в полторы силы был Вадереровский, колеса – Дэвидсоновские… Мотоцикл, набрав безумную скорость… сразу остановился».
І. Ільф, Є. Петров, «12 стільців».
Одеська пенсіонерка А.П.Воропай розповіла: «Мій батько до революції був офіцером царського генштабу, а в період непу очолив артіль «Ольгиевская» у будинку на Софіївській, де жив Ільф. Артіль було описано в романі «12 стільців» як «одесская бубличная артель «Московские баранки». Саме сюди прийшов слюсар Полєсов, щоб втягнути в «Союз меча и орала» голову артілі п. Кислярського».
«На вывеске был изображен молодой человек в галстуке и коротких брюках…Лавиной валили охряные московские баранки, выдававшиеся по нужде и за одесские бублики».
І. Ільф, Є. Петров, «12 стільців».
Згідно з романом, слюсар Полєсов бурхливо цікавився розвитком трамвайної справи в Старгороді, де вгадуються одеські реалії. Фігурують «плани станції, депо та дванадцяти трамвайних ліній», а далі інженер Треухов заявляє: «Черт с ними, с двенадцатью, потерпят. Но три, три линии! Без них Старгород задохнется». Назване й підприємство: «канатчикам трамвай нужен? Нужен! Значит канатчики!»
Софіївською сьогодні проходять лінії трамваїв № 12 і № 3, причому нинішня лінія № 3 проходить повз депо та канатний завод. За часів Ільфа було інакше:
«Линіи электрического трамвая № 12 – Старокладбищенская. Отъ ворот старого кладбища, по Старопортофранковской (№ 137, де народився Ільф – авт.) мимо Чумной горы и по Б. Фонтанской дороге до Шуваловского приюта (нинішня 1-ша станція Люстдорфської дороги – авт.)» («Одесскій Чичероне»,1914 годъ).
Як склалася доля героя нарису після від’їзду Ільфа до Москви?
У 1928 році В.Д. Козирєв вступив до Одеського індустріального політехнікуму на електротехнічний факультет (студ. квиток за № 699); свідоцтво про одруження говорить про те, що 3 травня 1934 року він взяв шлюб з Ларисою Сумовською. А ще Володимир Дмитрович працював на заводі пресів, плавав по морях та океанах, а після війни працював секретарем одеського обкому партії та директором «Сільенерго», а помер прототип Полєсова у 1965 році. Ще раніше, у 1963 році, померла мати героя – А.Н. Дубініна.
У будинку на Софіївській, у підвалі, деякий час розташовувався «Клуб юних фокусників»(!), а на місці артілі «Ольгиевская» (читай «Московские баранки») нині крамниця, куди, за свідченням старожилів, знамениті одеські бублики – Семітаті востаннє завезли… при Ільфі.
«Он послан из-за границы? – спросила Елена Станиславовна, чуть не задохнувшись. – Безусловно, – ответил гениальный слесарь».
І. Ільф, Є. Петров, «12 стільців».
Що ж! Геніїв Одесі не позичати. Навпаки, ці самі інші місця одержують одеських геніїв та користуються ними на всю котушку. Але місто, де навіть слюсарі-«інтелігенти» геніальні, будуть вічно форсованими темпами пекти таланти, як бублики, згадуючи сьогоднішнього 116-річного ювіляра – видатного Іллю Ільфа.
Валерій Нетребський, краєзнавець; Валерій Шерстобітов, член обласної організації письменників-мариністів ім. І. Гайдаєнка
