Нині Генеральне консульство Турецької Республіки в Одесі очолює пані Нур Сагман. Під час зустрічі з головою облради Миколою Пундиком та його заступником Олексієм Гончаренком пані Генеральний консул висловила впевненість у тому, що дві країни в найближчому майбутньому зреалізують низку цікавих взаємовигідних проектів.
Керівники Туреччини у плині переговорів із Президентом України Віктором Януковичем неодноразово зазначали, що Анкара підтримує прагнення Києва підписати угоду про асоціацію з ЄС. До речі, ще 50 років тому, 1963 року, наші південні сусіди уклали угоду про асоціацію з Європейським економічним співтовариством – прообразом нинішнього Європейського Союзу. З 1996 року Туреччина є учасницею Митного союзу з ЄС. При цьому, маючи з 1999 року статус кандидата на вступ до ЄС, не втрачає надії стати його повноправним членом. На наш погляд, головною причиною її повільного просування курсом євроінтеграції є те, що такі впливові європейські країни, як Німеччина та Франція не хочуть бачити мусульманську країну у складі ЄС. І це при тому, що з 1952 року Туреччина є членом НАТО. Визнаючи євроінтеграційний процес стратегічно важливим, Анкара провадить активну зовнішню політику на всіх напрямах – у Чорноморсько-Каспійському регіоні та на Кавказі, в Центральній Азії, на Середньому та Близькому Сході, у Північній Африці та Середземномор’ї.
Незважаючи на те, що процес євроінтеграції Туреччини є досить складним, все ж він вартий того, щоб його вивчати. Головне – за час перебування у статусі асоційованого члена Євросоюзу, країна модернізувала економіку, значною мірою вдосконалила за європейськими стандартами своє законодавство, підвищила рівень конкурентності бізнесу. І як наслідок усіх цих структурних перетворень, сьогодні Туреччина за своєю економічним потенціалом посідає 17-те місце у світі (Україна – 40-ве).
За останнє десятиліття Туреччина досягла значних успіхів у розвитку своєї економіки. Протягом цього періоду середній приріст ВВП становив близько 7% на рік і за прогнозами становитиме не менше 5% до 2017 року. У 2012 році ВВП (за паритетом купівельної спроможності) склав 1 трлн 125 млрд доларів проти 335 млрд доларів в Україні, а його частка на душу населення – близько 15 тисяч доларів, що вдвічі більше, ніж в Україні. Бюджет Туреччини торік склав 200 млрд доларів, в Україні – 60 млрд. Станом на грудень 2012 року золотовалютний запас Туреччини становив 93,3 млрд доларів, України – 27 млрд.
Турецькі збройні сили – на другому місці в НАТО після США за чисельністю (близько 500 тисяч). Чорноморський флот за своїм бойовим потенціалом в 3-4 рази перевершує відповідний російський. У Туреччині 50 суднобудівельних і судноремонтних заводів, тоді як в Україні – лише 6, із яких половина не працюють. Анкара приділяє значну увагу модернізації збройних сил, переважно за рахунок максимального розвитку власної оборонної індустрії. Найближчим часом передбачається розпочати виробництво гелікоптерів, а до 2020 року – військово-транспортних і бойових літаків.
Принагідно слід зазначити, що військово-технічна співпраця між нашими країнами здійснюється на основі низки відповідних двосторонніх документів, підписаних іще на початку 90-х років минулого століття. Починаючи з 1994 року регулярно відбуваються зустрічі міністрів оборони і начальників генеральних штабів обох держав. Досить активною є співпраця у межах Чорноморської військово-морської групи оперативної взаємодії «Blackseafor» і операції «Black Sea Harmony», а також багатонаціональних морських навчань країн чорноморського регіону «Sea Breeze exercise», співорганізаторами яких від 1997 року виступають Україна та США. Плідно розвивається україно-турецьке співробітництво у галузі військової освіти.
На даний час в Туреччині планується здійснення грандіозних економічних проектів: будівництво залізничного тунелю «Мармарай» під протокою Босфор і третього мосту над нею, 50-кілометрового судноплавного каналу вздовж Босфору, найбільшого у світі Стамбульського аеропорту (150 млн пасажирів на рік), а також СПГ-терміналів на середземноморському і чорноморському узбережжі.
Водночас у Туреччині залишається низка ще невирішених соціально-економічних проблем: рівень інфляції становить близько 10%, безробіття – 15%. Майже на 95% економіка країни залежить від зовнішніх енергоресурсів. На досить низькому рівні залишається розвиток інноваційного та наукомісткого виробництва. Головні галузі, що дають надходження до бюджету, – це легка промисловість, сільське господарство і туристичний бізнес. Істотно гальмує розвиток економіки малограмотність населення: близько 15% населення віком від 15 років – неписьменні.
Україна і Туреччина мають великий і ще далеко не вичерпаний потенціал взаємовигідної співпраці, яка, хотілося б сподіватися, сприятиме як нарощуванню успіхів, так і подоланню проблем наших країн у межах спільного і такого непростого для обох євроінтеграційного процесу.
