ЄС чи МС? Захід чи Схід? Де та з ким нам буде краще? Ці та інші питання не хвилюють хіба що немовлят… Тому багато хто не витримує, облишає все та їде до Європи, щоб самому розібратися. Як і раніше, головні питання за нас вирішуватимуть інші, там, «нагорі». Але власні враження та висновки ніколи не завадять.
Ощадливіше, панове,
ощадливіше
Найдоступніший та найпростіший шлях для пересічних громадян був і залишається один – туристичний. Гаразд що кількість фірм і турпродуктів стає дедалі більшою. Програми теж продумані, різноманітні, як то кажуть, на будь-який смак. Так це й зрозуміло – конкуренція… Але саме в умовах жорсткого суперництва і потрібно бути напоготові… Оскільки екскурсія в рекламному проспекті може навіть дуже відрізнятися від реальної подорожі. Сюрпризи можуть початися ще до перетинання кордону. Сидячи вдома, вже на валізах, ви прочитаєте в останньому інформлистку, що на вас чекає приємний відпочинок, але це не означає, що віза вийшла з консульства… Багато хто сподівається, що з підписанням Угоди про асоціацію зміниться й візовий режим із нашою країною, причім у кращий бік. Хоча такі сподівання поки що передчасні – переговори за цим питанням ідуть окремо і, схоже, триватимуть не рік і не два…
Другий важливий момент – по Європах бажано не їздити галопом. Це коли тобі за десять – дванадцять днів пропонують відвідати п’ять країн, дванадцять міст і завершити шлях 30-годинним переїздом в автобусі, наприклад, із Венеції до Львова. Одна з моїх знайомих після такого вояжу зареклася – більше ніколи в житті. Зрозуміло. Адже й без нічних переїздів несподіванок вистачає. Наприклад, дорогою до Південної Чехії ми зупинилися в Оломоуці, де після 500-кілометрового переїзду на нас чекала ночівля. Пізно ввечері, одержавши омріяні ключі в готелі, ми притьмом рушили в номер, де нарешті можна розслабитися, відпочити. Але відразу ж після вселення в декількох номерах згасло світло. Довелося йти на ресепшен, з’ясовувати, просити… Електрика ми так і не дочекалися, але домоглися переселення до іншого «покою». У перехідних коридорах строга економія, світло гасне, щойно зникають відвідувачі. Тож уявлення про європейські молочні ріки та кисільні береги у багатьох помилкові… Пересічні громадяни живуть тут дуже скромно й дуже ощадливо. Проїжджаючи по містах Чехії, Польщі, не побачиш такої кількості розкішних джипів, іномарок, як у нас. Та й у країнах, що заможніші, – Австрії, Італії – автопарк набагато скромніший. Скажу більше: роз’їжджати на величезних дорогезних лімузинах стає поганим тоном.
Так сталося, що перед цією поїздкою мені вдалося відвідати Барселону й більше тижня провести у столиці Каталонії. Отож, жителі чи не найкрасивішого міста світу, міста-фантазії, взагалі вирішили пересісти на мотоцикли, позбувшись громіздкої автотехніки. За кількістю мотоциклів вони сьогодні поперед цілої планети. Що спонукає їх? Прагматичний підхід чи прагнення зберегти безсмертні твори Антоніо Гауді та Сальвадора Далі, відгородивши їх від загазованості, зайвих децибелів?
Зате повернувшись додому та вдихнувши «дим вітчизни» в бозна котрій вже автомобільній пробці, мимоволі задумаєшся, звідки цей панський розмах?! Те, що споживчі амбіції пересічних європейців набагато скромніші за наші, відразу впадає в око. Це в них у крові, – чула й такі коментарі від своїх співгромадян, із якими майже півмісяця поділяла радість європейських вражень. Мовляв, вони звикли купувати 250 грамів хліба, а не цілий буханець, а то й два, як це робимо ми. Тому й сміттєві місткості у них не так швидко наповнюються й не відлякують своїм «амбре». Та й сортування сміття на харчові відходи, скло та папір давно тут у звичаї. І чистенькі синьо-зелені контейнери легко вписуються в доглянутий пейзаж.
Як пройти
до супермаркета?
Вдалося побувати у великому торговельному центрі в Чеському Крумлові. Була б моя воля, я б продовжила перебування тут на місяць, а то й більше. Столиця Південної Чехії – порівняно невелике місто, а от історія в нього велика й дуже насичена. Своїми архітектурними ансамблями, а це передусім фортеця та замок, вона успішно конкурує з найбільшими містами Європи. Є тут і світовий унікум – справжній бароковий театр. А з галереї – портика вежі милуєшся середньовічним бастіоном, черепицевими дахами старих будинків. Що ж, чехи дуже дбайливо ставляться до того, що споруджено кілька століть тому. Але можна й посперечатися із фразою з рекламного буклету, «що відтоді нічого не змінилося». Можна зупинити все що завгодно, але тільки не час. І сива старовина мириться з тим, що середньовічні вулиці переповнені туристами, які вже точно не бояться крумловських привидів і ночами спокійно розгулюють у пошуках чергового бару чи ресторану. Ну а якщо вам треба чогось дешевшого, краще отоваритися в міні-маркеті або великому торговельному центрі. У Чеському Крумлові, як і в інших європейських містах, такі торговельні заклади винесено за місто. Пішки добратися туди не так просто, але нам пощастило: власник темно-синьої «шкоди» підвіз просто до входу в магазин. Гроші за це брати рішуче відмовився, мовляв, у нього бабуся – українка, і приємно допомогти своїм людям. Був саме вихідний – неділя, і багато хто з городян потягнувся по покупки. Але, звичайно, таких переповнених із горою візків, як у нас, тут не побачиш. Судячи з усього, чехи давно затягнули пояси, особливо пенсіонери. У країні триває пенсійна реформа, ця система фактично переходить до приватних фондів. Уже ясно, що біднішими стануть ті, хто й так не багатий. Як і в багатьох країнах, армія пенсіонерів, кількість яких зростає, становить собою серйозну загрозу стабільності.
До речі, багато хто з літніх людей тут непогано знає російську мову й охоче вступає в розмову. Коли пізно ввечері, вже чимало втомлені, ми розглядали вивіску «Местске дивадло», то не одразу збагнули, де ми є. Це – міський театр, поспішив перекласти літній чех. А чому навколо так тихо й безлюдно? Та ж молодь намагається побільше заробити, їде до Австрії, Німеччини, Великої Британії. До того ж театр, як і література, уже не відіграє тієї високої шляхетної ролі у вихованні молодих чехів, зі смутком констатує наш співрозмовник.
Тихим, безлюдним виявився й міський парк на березі Влтави. Нарешті з’явилася молода родина, але як з’ясувалося, це туристи з Німеччини. У невеличких кафе, міні-маркетах молоді більше, але тут працюють переважно вихідці з Південно-Східної Азії. Вони теж намагаються догодити й навантажити вас товаром. Але їхні жести, погляди багатьох насторожують, і покупці прискіпливо вивчають наліпки. Без наших заробітчан тут теж не обходиться. Одна з крамничок належить молодому хлопцеві з Донбасу. Другий невеличкий магазин також утримують вихідці з України. Але з нами розмовляв уже чех (так він себе назвав), тобто син емігрантів, що виїхали сюди в сімдесяті роки. Досить пристойно говорить російською. А торгує він антикваріатом. Але яким… У вітрині виставлені старі емальовані кружки, радянський годинник із боєм (60-х років), мідні тази для варення, порцелянові ведмедики з балалайками… І що, купують?
– Звісно, – посміхається енергійний хазяїн. – Люди охоче платять за пам’ять про прожите життя.
Ностальгією повіяло і в букіністичному магазині, де чех із шляхетним профілем, очевидно стурбований падінням попиту на старі книжки, заходився розмірковувати про плюси та мінуси Євросоюзу. За його словами, європейська унія – це добре, але економіки мають бути окремими, не залежати одна від іншої.
Увечері прощаюся з юною красунею з величезними очищами – черговою на ресепшен. Щоранку вона по інтернету пророкувала погоду, радила, як краще одягтися. Цей готель поруч із міською управою Чеського Крумлова був, мабуть, одним із найкращих у цій поїздці. Непогані сніданки, дуже ввічливий персонал, зі смаком обставлений номер. Але керівник групи застерігає: завтра встаємо раніше – тримаємо курс на Зальцбург.
