В арт-центрі Олександра Коробчинського відкрилася виставка робіт Бориса Годжулова – відомого кіно– і телеоператора, фотографа та художника.
Він працював на Одеській кіностудії асистентом оператора. Брав участь у створенні трьох картин Кіри Муратової («Астенічний синдром», «Чутливий міліціонер», «Захоплення»), а також фільмів Наталі Збандут, Сергія Чліянца, Наталі Мотузко. Були в нього і роботи в документальному кіно. Багато з них одержали нагороди на міжнародних фестивалях.
Мені довелося попрацювати з Борею на телебаченні, куди він прийшов після того, як фільмів на нашій кіностудії стали знімати усе менше. Про кіно він згадував нечасто і зі смутком. Відчувалося, що творчої атмосфери знімального процесу йому дуже не вистачало. Новинні телевізійні сюжети були занадто простими, статичними, одноманітними для цього чоловіка, що тонко відчуває, зі своїми, зовсім особливими взаєминами зі світом.
Пишу про це, тому що для мене назавжди залишиться загадкою його вміння швидко входити у найрізноманітніші ситуації. Навколо Борі одразу заспокоювалися розсерджені люди, які вийшли, щоб перекрити вулицю на знак протесту проти постійних вимикань світла. Кілька фраз, і вони вже спокійно обговорювали ситуацію, що склалася, з людиною із телекамерою. Він міг довго розмовляти з безхатьками біля «Привозу», скрупульозно знімати роботу шкільного вчителя, який робить приголомшливі фігурки із пластиліну. Обожнював тварин. Втім, і вони його. Одного разу в зоопарку маленький шимпанзе влаштував справжню істерику, коли побачив, що Боря, який грався з ним, збирається йти. Тоді довелося втручатися доглядачам. В іншій ситуації Боря одразу знайшов спільну мову зі злісним пітбулем. Для господаря пса стало справжнім одкровенням, що його замкнений чотириногий друг, виявляється, може гратися як маленьке щеня із зовсім незнайомою людиною.
Пізніше, вже працюючи в різних ЗМІ, я спостерігала за Борисом. Він зняв цілу серію програм з мистецтвознавцем Оленою Каракіною про видатних прозаїків та поетів. Були ще жартівливо-іронічні сюжети, зняті від імені маленької дитини, яка з візка спостерігає за пересуваннями мами у місті. І супроводжує це своїми міркуваннями про те, як важко мамі доводиться через розриті ями, непрацюючі світлофори та усюди припарковані машини. Ці його роботи були найближчими до кіно, за яким, судячи з усього, Годжулов дуже сумував.
Виставка в арт-центрі Коробчинського представляє малюнки Борі, зроблені гелевими ручками, і фотографії. У рисунках – його захоплення східною філософією з її прийняттям життя у будь-яких її проявах. І любов до казок, у яких доросла людина завжди може помріяти про те, що не збулося. А фотографії – вони як фрагменти декорацій старого доброго, так ним уплдобаного чорно-білого кіно.
Боря не дожив до свого 42-річчя всього 2 дні. Відкрита на день його народження, 2 листопада, експозиція ще раз нагадує: талант тендітний і найбільше страждає від неможливості займатися творчістю, яка для нього і повітря, і життя, і величезний Всесвіт.
