На сцені клубу «Бернардацці» виступили три групи, кожна з яких по-своєму унікальна та цікава. Це – сольний проект Метта Хаудена «Sieben» (Велика Британія), група із Сан-Франциско «The Soft Moon» (США) та дует із франкомовного Монреаля «Femminielli Noir» (Канада).
Музичний вечір відкрився виступом талановитого британця. Метт Хауден вийшов на сцену в незвичайному вбранні для рок-концерту: строга біла сорочка, штани та жилетка. Музикант одразу ж привернув до себе увагу публіки. Його основний інструмент – невеличка скрипка. Завдяки неабиякій майстерності та багатьом пристосуванням, Метт видобуває із класичного інструмента приголомшливі звуки, формуючи широку палітру настрою завдяки своїй щирості та експресії. Він не задовольнявся лише сценою, спускався в залу і, в оточенні застиглих від подиву відвідувачів, імпровізував. Діалог між музикантом та публікою доповнювався глибокими та вдумливими віршами, які Метт Хауден виразно декламував, щоразу відводячи смичок як спис, підготовлений до метання.
Публіка ледве встигла перевести подих, як на сцену зійшла стіна звуку із Сан-Франциско. «The Soft Moon» запропонував тим, хто прийшов на концерт, відмінний сет добре відомих композицій з останніх альбомів. Щільне звучання шугейза з пост-панковими коренями, трохи похмура філософія музичного полотна, світлові та шумові ефекти не могли полишити присутніх байдужими. Напевно, саме «The Soft Moon» були найочікуванішими цього вечора. Але відігравши свій сет-лист, музиканти залишили сцену, так і не вийшовши до одеських шанувальників на біс. Хоча по залу ще довго розносилися вигуки «Soft Moon!» і «Insides, Insides!». «Insides» – одна з найвідоміших пісень групи.
Для тих, хто не стомився від двох концертів поспіль, був заготовлений третій. Цього разу на сцену вийшли канадці «Femminielli Noir». Їхній стиль – суміш рідноманітних жанрів електронної музики. Крім цього, важливу роль грає сценічний імідж музикантів, особливо фронт-мена «Femminielli». Одягнений у дивовижну шубу в стилі 1970-х років, вокаліст супроводжував аранжування досить специфічним вокалом, який, як і музика дуету, не вкладається у рамки якогось жанру. У кожному разі, навіть якщо музика канадців не сподобалася комусь, то залишити байдужою просто не могла. Музиканти вважають, що їхня місія – не давати відповіді на якісь запитання, не займатися моралізуванням або розкривати філософські глибини, а експериментувати, постійно розширюючи межі звукового наповнення власних переживань та щирих пошуків.
