Кішчина грація та монументальність бетонно-скляного офісу, морське чудовисько та жінка, що сподівається дитини. Життя на контрасті. Кольорові та чорно-білі знімки. Якісь світяться щирістю, а чийсь образ зовсім розмитий. Різні думки можна почути на виставці «Знімок року-2013», що відкрився у Всеукраїнському центрі болгарської культури. Нею мовби підбивають певні підсумки одеські фотохудожники, справжні шанувальники чорно-білої та кольорової фотографії, відомі й не дуже.
– У чому сенс життя, – запитав я якось в одеського аксакала.
– Живи, синку, ним і не бійся бути незрозумілим, – відповів він.
Так творять фотохудожники, акцентуючи увагу на головному й розмиваючи тло. Чітко, з максимальною різкістю розкриваючи суть образу й залишаючи мовби в тумані дрібниці життя. Робота на межі реальності та вигадки потребує стереоскопічного погляду, іноді підглядання. І легкого сп’яніння від улюбленої справи.
Особливо запам’ятовується робота Світлани Костіної «Снігові битви», удостоєна гран-прі. Заворожив мрійливий погляд із фотокартини «Шофер» Сергія Онишка, що посіла перше місце. І колоритна «Козацька вечеря» Максима Войтенка – друге місце, а також безіменна робота Ірини Богомоленко, що одержала приз за третє місце.
Не можна не відзначити юне обдарування Аміру Мухіну, яка зупинила свого героя у воротах на межі пітьми та світла, і веселі веснянки навколо очей у роботі В’ячеслава Холодова.
Скептик скаже: «У знімках, на відміну від живопису, немає живого духу. Фотографія документальна!». Ні. Наважуся стверджувати – це рух, ритм, динаміка. Ціле життя, що застигло в проміжку між поглядом фотографа та клацанням затвору камери.
– Посміхайтеся, панове! – сказав відомий усім барон Мюнхгаузен.
– Знімайте все, що подобається! – додав глядач, що розуміється на фотографії.
