На Землі їх близько півтора мільярда чоловік. Багато хто з них пише справа ліворуч, вони не їдять свинину, не п’ють спиртного й не курять. Мабуть, це все, що більшість знає про них. Вони – мусульмани. І могли б розповісти набагато більше про свою релігію, культуру та багатющу історію. Але замість корисної інформації ми одержуємо порції повідомлень про незліченні багатства арабських нафтових спадкоємців і конфлікти, що спалахують буцімто з вини мусульман. Увесь світ потрясли нещодавні теракти в російському Волгограді, після чого країни СНД вийшли на новий виток ісламофобії. 

Спробуємо доторкнутися до мало знайомої нам ментальності та культури, почавши не з газетних сторінок, а з розмови з мусульманином.

Наш співрозмовник – голова Комітету з шаріату в Україні Шейх Абу Алруб Імад Мустафа. Він член Європейської Асамблеї імамів і духовних наставників. Народився в королівстві Йорданія. У 1995 році на батьківщині здобув ступінь бакалавра за фахом «Ісламська юриспруденція». У 2004 році – ступінь магістра з арабської мови та літератури в Київському національному університеті ім. Т. Шевченка. У 2007 році одержав посвідку на проживання в Україні. У 2009-му – ступінь доктора наук (спеціалізація – ісламська філософія) у КНУ ім. Т. Шевченка. З 2010 року він – кількаразовий представник України на конференціях, проваджуваних Лігою Арабських Держав. З 2011-го – голова Ісламського культурного центру при громадській організації «Аль Масар» в Одесі. Є авторитетною духовною особою для посольств і консульств арабських країн в Україні. 

– Для багатьох українців іслам – це незрозуміла й тому геть чужа релігія. Мусульман цураються й навіть бояться. Чи мають такі побоювання ґрунт під собою?

– Концепція ісламу така, що за ідеологією найближча до неї віра – християнство. Кожен мусульманин визнає Євангеліє, Ісуса й вірить у його друге пришестя. Ми визнаємо Старий і Новий Завіти, а Коран, за концепцією ісламу, це Останній Завіт. Далі варто розмежовувати небесні вірування – іудаїзм, християнство й іслам – від вірувань, вигаданих самими людьми, наприклад, від язичництва.

– Створюється враження, що серед світових релігій іслам потребує до себе особливого ставлення. Але хто тримає дистанцію – християни чи мусульмани?

– Справа в тому, що раніше між християнами та мусульманами була дружба. Але після середньовічних хрестових походів оповіді про звірства європейських рицарів передавалися з покоління в покоління. Ще недавно Італія, Франція й Англія захоплювали в різних частинах світу багато мусульманських земель. Країни Північної Африки, Йорданія, Ірак перебували під гнітом європейців. Минуло менше ста років від часу здобуття північноафриканськими державами незалежності, але пам’ять про лихоліття поки ще жива. Зараз ми закликаємо мусульман об’єднати свої зусилля, щоб полишити кров минулого в минулому і продовжувати життя. Потепління у відносинах між мусульманською та європейськими культурами вже є.

– Часто у свідомості християнина присутній давній стереотип про мусульман як про дуже кровожерливих людей…

– За фасад таких образів зазвичай не зазирають. Зараз у формуванні людської свідомості велику роль відіграють інтернет і телебачення, що борються за глядацьку аудиторію. Деякі ЗМІ на чужій крові хочуть заробити гроші та зробити собі ім’я. Тут наявна не професійність, а суб’єктивне ставлення плюс елементарне неволодіння інформацією.

– У наших релігіях є свої закони й обмеження. Однак деякі мусульмани порушують заборону на вживання спиртного та свинини…

– У них слабка віра. Вони прості люди і, як багато хто, можуть піддатися спокусам. В ісламі, на відміну від християнства, немає сповіді та відпущення гріхів. Протягом свого життя мусульманин накопичує тягар гріхів, про прощення яких він може просити в молитвах тільки Творця. Стримуючим чинником є те, що до кінця свого життя він не знає, прощений його гріх чи ні.

– Говорячи про відносини між людьми, потрібно врахувати, що українських жінок лякає мусульманське багатоженство.

– Хибна думка, що багатоженство з’явилося з приходом ісламу, – звичайне явище. Серед стародавніх римлян і греків була поширена полігамія. У сучасному арабському світі лише 5 відсотків чоловіків мають більше однієї дружини. Якщо перша дружина не може народити дітей, то чоловік її не покидає, а знаходить іще одну. Він може одружитися ще раз, бо варіант «погуляти» в ісламі заборонений. Крім того, щоб привести в дім другу дружину, треба почати удвічі більше заробляти. Якщо мусульманин хоче привести третю дружину, розмір його доходів мусить потроїтися. Він може мати кілька дружин, але не більше чотирьох. Усі дружини мають бути ним забезпечені на рівних і не обділені увагою.

– Скільки дружин у Вас?

– Одна. У Корані говориться, що чоловік може одружитися з кількома жінками, але бажаніше – тільки з однією. Оскільки серце одне, воно може покохати тільки одну людину.

– Не можна не згадати про новини, що строкатіють повідомленнями про заворушення по всьому світі, спровоковані мусульманами.

– Часто за масовими заворушеннями стоять місцеві, приватні, майнові суперечки (ділянка землі, магазин тощо) або серйозна боротьба за територію з корисними копалинами. До ескалації конфлікту долучаються організації, що мають на цьому економічну або політичну вигоду. Потім маріонеткові ЗМІ, на догоду великим корпораціям або політикам, роздмухують масштаби того, що відбувається, й підносять те, що сталося, як міжконфесійний конфлікт. Політична та соціальна нестабільність у таких районах – сприятливий ґрунт для різного роду махінацій. Деякі ЗМІ заробляють на цьому певну репутацію. Повторюся, що для нечистих на руку журналістів мусульмани – ньюзмейкер кращий, ніж, наприклад, інопланетяни або фінансова криза.

– У російському Норильську, за полярним колом, нещодавно відкрито найпівнічнішу у світі мечеть. Чи варто росіянам побоюватися такого глибокого проникнення ісламу?

– Усе невідоме лякає. Люди перебувають у полоні стереотипів. Ми намагаємося відродити іслам насамперед в арабському світі, а не в Росії або Україні. Іслам не закликає до захоплення територій.

– Але в громадянських зіткненнях часто проливається кров…

– За мусульманськими звичаями ми повинні поважати закони країни, в якій живемо. Розбірки – не наш метод. Шаріатом на вбивство накладено харам (найжорсткіша заборона). Для розв’язання суперечки є громадянський суд. На вулицях велику роль відіграє вплив юрби. Спантеличені провокаторами, люди піддаються закликам і громлять магазини й офіси. Убивці та ґвалтівники – це звичайні кримінальники. На жаль, вони є й серед мусульман, і серед християн.

– «Закони шаріату» – словосполучення, що змушує тремтіти. Чого варто боятися українцям?

– Боятися треба не шаріату, а неграмотних людей. Неосвічені мусульмани, що невірно розуміють Коран, під прапором шаріату закликають до різанини стосовно неправовірних, хоча самі абсолютно не володіють цими правовими нормами. Шаріат – це збірник законів, за якими може жити ісламська країна, і за їх недотримання має право карати тільки президент цієї країни, а не перший-ліпший горлоріз. Наприклад, свого часу в Афганістані горезвісний рух Талібан зіпсував поняття «шаріат» заради власної мети, заборонивши кінотеатри, телебачення тощо. Якщо говорити про Україну, закони шаріату більш ніж наполовину схожі з українськими.

– Все-таки створюється враження, що одеська мусульманська громада поки що закрита для спілкування із православними. Чи берете ви участь у житті міста?

– До мого приїзду в Одесу громадою керував інший голова, і мусульмани не брали участі в загальноміських заходах. Я досить довго прожив у Києві, де зовсім інший рівень міжконфесійних взаємин. Після мого призначення до Одеси мені б хотілося й тут домогтися відкритості у відносинах наших культур. Представники нашої громади беруть участь у житті міста. Ми відзначаємо День незалежності України, День визволення Одеси від фашистських загарбників, День міста й багато які загальноукраїнські свята. Покладаємо квіти на спомин про діячів української культури, відвідуємо дитячі будинки та будинки інвалідів. Після весняного урагану 2013 року ми допомагали прибирати дерева, що впали на Французькому бульварі. Подавали гуманітарну допомогу потерпілим від повені в районах області. Зараз, на жаль, обсяг допомоги поменшав, бо багато членів нашої громади фінансово допомагають своїм родичам в охопленій громадянською війною Сирії.

– Яке, на Вашу думку, майбутнє чекає мусульманську культуру в Одеській області?

– Не дуже давно в мене було інтерв’ю на арабському телеканалі «Аль-Джазира». 40 хвилин ми говорили про Україну. Я розповів величезній глядацькій аудиторії про те, як спокійно живеться мусульманам у цій країні. Наша дружба може стати прикладом для Росії, Європи та США. У нас хороші відносини з єврейською громадою. Зараз в Одесі шість молитовних приміщень і, на жаль, поки що жодної мечеті. Я закликаю в кожному молитовному місці читати лекції про важливість миру в Україні. Ми маємо допомагати одне одному, і тоді будемо продовжувати жити у спокої та дружбі.