Юрій Горбачов – відомий художник, що понад 20 років живе у Нью-Йорку. Колишній одесит, він часто приїздить до нашого міста. Тут проходять виставки майстра.
Сьогодні картини Юрія Горбачова прикрашають Лувр, Ермітаж і навіть Овальний кабінет Білого дому. Його полотна поповнили колекції Андре Агассі, Алли Пугачової, Роббі Вільямса, Білла Клінтона, Марчелло Мастроянні, Романа Віктюка.
В один зі своїх останніх приїздів до Одеси Юрій Горбачов дав ексклюзивне інтерв’ю кореспондентові «ОВ».
– Юрію Михайловичу, півсерця – Одесі, півсерця – Нью-Йорку?
– Я Одесу дуже люблю. Але й Нью-Йорк люблю нестямно. Не став би їх порівнювати... Одесу ні з чим не переплутаєш! Мені подобається скора, жива реакція одеситів на все довкола, з ними легко спілкуватися. Я художник із російською душею, з одеським корінням, але, мабуть, – художник світу. У мене є дім і в Нью-Йорку, і на Балі, є квартира і в Одесі.
– Побажання читачам Ви, впевнений, висловите наприкінці нашої бесіди. А чого б побажав самому собі художник Горбачов?
– Даруйте, відповім із легким одеським марнославством. Хочу, щоб років через 200-300 люди сказали: «Який цікавий художник Горбачов жив на початку 2000-х років!»
– І як Ви вибираєте свої теми?
– Це те, що цікаво насамперед мені. Еволюція, мої улюблені тварини – тигри, коні, практично всі мої пейзажі – з річками, кіньми, собаками. Я прийшов у живопис із кераміки, привніс щось звідти. Використовую сімнадцять різних лаків, які виробляються в різних кінцях світу, змішую їх із золотом, міддю, бронзою. У моїх роботах є своєрідний сплав різних культур, що дуже подобається публіці. Адже художники з колишнього СРСР, які першими виїхали до Америки, були досить похмурими. І коли на тамтешньому ринку з’явився я, за океаном здивувалися, що в моїх картинах усе так безпроблемно та весело.
– Отже, Ви щаслива людина?
– Я б сказав так: абсолютного щастя не буває, принаймні для мене. Але я успішна людина. І можу сказати, що дуже важливо в цьому житті знайти себе. У мене три сини. Я їх люблю набагато більше, ніж те, що я роблю.
– Ви знайомі з багатьма американськими та російськими зірками, що живуть у Нью-Йорку…
– Так, і насамперед це зірка радянського й американського балету Михайло Баришников. Я з ним часто зустрічаюся в ресторані «Русский самовар». Він популярний в Америці, бо ще знімається в кіносеріалах. Дуже хочу, щоб він цього року приїхав на ювілей Одеси разом зі мною. А я планую привезти до Одеси одну зі своїх найсильніших виставок. Це буде такий подарунок від мене до 220-річчя міста.
Скажу, що знав відомого артиста балету Олександра Годунова, який уже пішов із життя. Ще далекого 1972 року в Ленінграді мене з ним познайомила балерина Валентина Ганнібалова. Але більше з Годуновим я не зустрічався, хоча він із 1979 року жив у США. На жаль, Олександр не прижився в Америці. Облишивши балет, пішов у кіно, а там кар’єра не склалася так успішно, як у балеті. І він рано помер.
Взагалі я спілкувався та спілкуюся з багатьма відомими людьми зі світу музики та кіно – це Алла Пугачова, Робін Вільямс, Антоніо Бандерас, Дольф Лундгрен…
– …музиканти «Роллінг Стоунз»…
– Так, Мік Джаггер і Ронні Вуд – це супермузиканти! Я дуже люблю цю групу. А Вуд – теж художник. Років п’ять тому у нас із ним була спільна виставка в Празі. Ронні підійшов до мене і сказав: «Міняймося роботами!» Я дипломатично відповів, що він дуже хороший музикант і художник, але… одне слово, він відчув, що я не хочу мінятися.
Кілька років тому «Роллінги» організували масштабне шоу в Ріо-де-Жанейро, на Копакабана-Біч. Потрясне видовище! Широченна сцена, величезний екран!.. Це шоу бачили понад мільйон чоловік. Отож, там Мік Джаггер виступав у майці з моїми сюжетами на грудях!
Ще цікаво згадати, як у 1992 році на вечірці в нью-йоркському готелі «Плаза» до мене підійшла сестра Майкла Джексона – Латойя Джексон зі свіжим номером «Таймс», де опублікували мою фотографію. Вона сказала: «Юрію, Ви геніальний художник, підпишіть мені журнал». І відразу запитала, чи можна купити мою картину. Ми проговорили весь вечір. Латойя купила у мене дорогу роботу «Дивна жінка й чотири тварини». Мені було важко повірити, що мої картини колись коштували півтори сотні доларів, а тепер – десятки тисяч.
Пам’ятаю, як наприкінці 90-х років директор петербурзького Російського музею скаржився мені, що на аукціоні «Сотбіс» у Лондоні не вдалося продати картину Коровіна за дев’ять тисяч доларів. А мені соромно було зізнатися, що саме в цей час мого «Святого Георгія і дракона» купили за 210 тисяч доларів. Тепер цю роботу, що висить у центрі Праги в найбільшому в Європі пасажі, щодня бачать тисячі чоловік.
– Юрію Михайловичу, а з Володимиром Висоцьким Ви були знайомі?
– На жаль, ні, а от, наприклад, із Віктором Цоєм зустрічався в Одесі в кінотеатрі «Україна» 1988 року. Я підійшов до нього, а він був якийсь сумний, сидів сам. Ми познайомилися й години три спілкувалися.
– А що це за історія з рекламою горілки «Столичная»?
– Я зобразив чотири стихії, і американцям це дуже сподобалося. У роки перебудови вони ще більше стали цікавитися життям у СРСР, тому моє прізвище навіть ідентифікувалося з прізвищем Президента СРСР Михайла Горбачова, якого знали дуже добре. Дехто казав, що це тільки через відоме прізвище я став успішний, мовляв, на цій «марці» розкрутився! Мене американці років зо п’ять запитували, чи не родич я Михайла Горбачова. Мені спочатку було дуже незручно, а потім це поступово припинилося. І багато років про це вже ніхто не згадує.
– А Ви зустрічалися з однофамільцем?
– Так, кілька разів, коли Михайло Сергійович бував у Нью-Йорку та Бостоні. І навіть у Москві якось бачилися. Я подарував Горбачову мою роботу «Синій кінь».
– Ви публічна і різностороння людина. А в кіно не знімалися?
– Була справа – в серіалі «Шпигунські ігри». Зіграв художника, який живе в Америці. Тепер можу сказати, що потрапив в історію не тільки як художник.
– А яку музику любите слухати?
– Усе, що було в 80-ті роки, від «Beatles» і до «Modern Talking». Знаю, що в Одесі діє фан-клуб дуету. Його керівники виявилися моїми старими знайомими. Мені навіть запропонували очолити американську філію фан-клубу, на що я відразу дав згоду. До речі, я був на концерті Томаса Андерса із сином Платоном, і йому дуже сподобалася ця музика.
– А спортом займаєтеся?
– Активним спортом ні, але веду здоровий спосіб життя й дуже люблю подорожувати. Об’їздив багато країн – від Бразилії до Фінляндії. До речі, пам’ятаю, як ще в радянський час їздив на саму північ Фінляндії, в Оулу – я там купував машину й переганяв до Одеси. Це була цікава пригода.
– Юрію Михайловичу, як домовлялися, – Ваші побажання читачам «Одеських вістей».
– Насамперед скажу, що читаю вашу газету, коли приїжджаю до Одеси. А в Нью-Йорку заходжу на інтернет-сайт «Одеських вістей». Від себе одеситам – читачам «ОВ» – хочу побажати, щоб у році, який щойно настав, усе у Вас збулося. І додам, що нічого в нашому житті не буває просто так, але якщо захотіти й домогтися мети, то життя прожито не марно.
