У той день, коли помер Тарас Шевченко, над Україною, за словами Костянтина Паустовського, зійшло чорне сонце...
На жаль, історія не зберегла свідчень про те, яке сонце зійшло у день народження Шевченка.
Не боячись погрішити проти історично-астрономічної правди, наважуся стверджувати, що було воно особливим, адже осяяло появу на світ людини, якій судилося стати, образно кажучи, сонцем на духовному небі України.
Сходження цього сонця в зеніт відбувалося у надзвичайно складних умовах – крізь густе хмаровиння кількасотлітньої бездержавності, крізь непроглядний туман безправ'я роду і народу, наперекір обставинам, усупереч очікуванням тих, хто вважав Україну розділеною і привласненою на віки вічні і нездатною до воскресіння.
Потужне проміння цього сонця, в якому акумулювалася багатовікова творча енергія народу, всеохопно осяяло історичне минуле нашої землі, на якій були і плач Ярославни, і невільницькі плачі, і козацька звитяга, і нерозважливість гетьманів, і відчайдушність гайдамаків, і підступність сусідів, і постійний виснажливий розбрат. Усе це постало, як ніколи доти, взаємопов'язаним і взаємозумовленим, побаченим "духовними очима" українця, який не тільки усвідомлював, а й обстоював своє національне первородство. Звідси – туга за славною минувшиною, за втраченою волею, за тим, що могло б збутися, але не збулося. Звідси ж – і чіткість, та цілісність історіософської концепції України, тієї концепції, яка була явлена у різножанрових творах Тараса Шевченка і яка стала форпостом поневоленого, але живучого народу. Цей народ послідовно і цілеспрямовано позбавляли вільного минулого, добре розуміючи, що це – найкоротший шлях до того, щоб позбавити народ вільного майбутнього, щоб подовжити "українську ніч" на всі наступні віки й тисячоліття.
Усупереч цьому сонце Шевченкового слова знаменувало собою світанок. Ще тільки світанок, але він уже був провісником українського дня.
Оживлюючи поетичним словом те минуле, у якому були "і слава, і воля", Шевченко тим самим підкреслював і увиразнював рабське становище сучасної йому України. Пекучий біль і нестримний гнів викликали у нього ті земляки, які чванилися своїм умінням ходити у ярмі "ще лучче, як батьки ходили". У словнику Шевченка немає такого слова, як "малоросійство", але вияви і наслідки задавненої хвороби народу, означуваної цим словом, поет з'ясував з дивовижною точністю і глибиною, з усвідомленням того, що саме тут, у цьому явищі, а не в намірах і діях сусідів, слід шукати коріння української недолі. Силу і значення Шевченкової національної самокритики нам ще належить збагнути і оцінити, за умови, звичайно, що ми не мріємо про новочасне, модернізоване ярмо.
Пересторогою і сьогодні, і в майбутньому мають служити для нас відомі поетові слова:
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
У цих словах – лише один, але, мабуть, найважливіший аспект прогностичного виміру України в поезії Тараса Шевченка. Шевченкові ліричні медитації про майбутнє України, його візії цього майбутнього сягають омріяної поетом волі, сягають того часу, коли "заплакана мати" "усміхнеться" і "діточок поцілує Вольними устами".
Зрозуміло, що поет не міг і не прагнув визначити точні часові координати цієї події, але його поетичні провидіння набули пророчого значення. Подібно до сонця, вони висвітили серед темряви української бездержавності доленосну для народу мету.
Шлях до цієї мети – до здобуття волі – виявився і тривалим, і надзвичайно складним. Маємо визнати, що не завжди орієнтиром на ньому служило для нас сонце Шевченкового пророцтва. Були періоди не лише часткового, але й повного затемнення нашого духовного світила. Пережили ми і той час, коли цілеспрямовано вишукувалися "плями на сонці". Нині ж наміри набагато серйозніші – взагалі обійтися без сонця, оскільки під його незгасним промінням вельми незатишно почуваються ті, чиї духовні горизонти ніяким чином не пов'язані з Шевченковими і вимірюються розмірами кишені.
Навряд чи треба пояснювати, що у черговий раз вирішується майбутня доля нашої Вітчизни. Маємо це усвідомлювати і повсякчас пам'ятати таке: воля Божа виявилася в тому, щоб тіло Тараса Шевченка знайшло останній прихисток і покоїлося в українській землі; воля наша, всіх сущих на цій землі, має виявлятися в тому, щоб сонце Шевченка височіло в українському небі і в зеніті української душі…
