«Відсутність у смт Хлібодарське сучасної школи є головною проблемою для громади з чисельністю населення понад 4 тисячі. Соціальна напруга щодо цього питання зростає щороку, дійшовши на сьогодні до критичної межі».

Це уривок з листа до редакції від депутата Біляївської райради Сергія Кузьмука. Щоб розібратися, їдемо до Хлібодарського.

Школа в селищі є, але вона розташована в будинку колишньої контори. На столі директора Євгена Сенченка – макет майбутнього навчально-виховного комплексу, в якому передбачено все для повноцінного навчання дітей: будинки початкової та старшої школи, дитячого садка, просторе приміщення для бібліотеки, їдальня, стадіон, ігровий майданчик, фонтани, паркування.

Дайте сонця… в бібліотеку

Відповідаючи на запитання, як і де зараз вчаться школярі, директор запросив на екскурсію по нинішньому навчальному закладу.

У будинку, який абсолютно не придатний для занять, перебувають тільки учні 5-11 класів.

Заходимо до малюсінького кабінету російської мови та літератури. Нас зустрічає вчителька Людмила Михайлишина.

– Діти швидко втомлюють­ся в цій тісноті. Особливо п’яти­класники. Адже увага розсіюється й дуже важко знову організувати їх. Старшокласники якось уже звикли. 

Ніде розмістити додатковий матеріал, наочне приладдя. Ледве вистачає місця для невеликої вішалки.

Виробилися свої методи боротьби зі втомою, що допомагають дітям зосередити увагу.

– Влаштовуємо фізхвилинки – веде далі педагог. – Відкриваємо вікно, слухаємо природу... Іноді танцюємо. Наприклад, цими днями виконували танець велетня та ліліпутів.

– Якось обмаль у вас місця для танців, – зауважую.

– Та вже так. За нормами перша парта має бути на відстані двох метрів від дошки. У нас навіть метра не набереться. 

У сусідньому класі вчителька математики Інна Іванівна вибачилася за те, що ми застали учнів не в найпараднішому вигляді. Діти переодягалися до фізкультури, і класна кімната в ту мить слугувала тісною роздягальнею.

– Так і вчимося. Прошу дітей квапитися на змінах. Не всі встигають переодягтися й вийти для того, щоб наступний клас вчасно зайшов і сів за парти.

Математик також використовує свою методику роботи в скрутних умовах.

– У нас обов’язкова зарядка, також робимо комплекс дихальних вправ. І – одне з улюблених занять п’ятикласників – виголошуємо співучо букви.

У кімнатці медичної сестри наша невелика компанія – автор листа, директор школи і я – зовсім не помістилася. Найнеобхідніше – кушетка, стіл, стілець, умивальник, медичне приладдя – втиснуто в підсобці площею близько п’яти квадратних метрів.

У бібліотеці поміщаються необхідні для шкільної програми підручники й трохи художньої літератури. І те на превелику силу. Бібліотекарка Людмила Гіска мріє, що колись зможе зайти до світлого і просторого приміщення, розмістити читачів за широкими столами, дати їм необхідну літературу, похвалитися гарними тематичними стендами, виставками, енциклопедіями…

– Я, мабуть, як ніхто радію сонцю, бо в похмурі дні світла з єдиного вікна настільки мало, що діти не можуть тут читати, – говорить Людмила Василівна.

Після розмови зі мною директор рушив вести урок допризовної підготовки юнаків. На майданчику перед школою.

– А взимку хлопці чим займаються? Коли на вулиці мете, навіть майбутні солдати мають бути в теплі.

– Бісероплетінням, вишивкою, хенд-мейдом, в’язанням.

– Ви, певно, жартуєте.

– Ні. Ось картина, вишита нашим випускником Сергієм Рубаном на уроках праці. Вона посіла призове місце на конкурсі в Одесі, – говорить Євген Григорович. – У нас багато талантів. Учні регулярно привозять призові місця з району й області. А ще ми посідаємо перше місце в районі за вступами наших випускників до вищих навчальних закладів країни.

Шумовиті взаємини

Директор дитячого садка «Берізка» Євгенія Філіна теж дуже сподівається, що питання з будівництвом комплексу вирішиться позитивно і скоро. Справа в тому, що приміщення початкової школи й дитячого садка розташовані в безпосередній близькості одне від одного.

– Коли у школярів уроки, наші дітки на прогулянці. Звичайно, галасують, заважають. Коли ж у учнів перерва, ми вкладаємо своїх дітей спати під гомін їхніх дитячих забав. Ось такі у нас взаємини. Також на територію садка нерідко заходять бабусі або мами зі своїми чадами. Граються на наших майданчиках, нерідко будять вихованців.

Це не весь перелік дитсадківських проблем.

Юним вихованцям і найкращим друзям Данилу Малікову та Жені Артемчукові пощастило. Вони потрапили до садка і тепер змістовно проводять час. Кажуть, що тут їм дуже подобається, що вони вже вміють грати у футбол, знають, як працює пожежна машина, і можуть вилікувати мамину застуду ромашкою та варенням. Особливо хлопці люблять, коли їх кличуть їсти. Саме в цю мить оголосили обід. Але хлопчики затрималися на хвилинку, щоб сфотографуватися для газети.

На жаль, найближчим часом не всі малята зможуть так само розповідати про своє насичене провадження часу. Садок може приймати щорічно не більше двадцяти двох. А на черзі в селищній раді вже удвічі більше малят.

Тобто сумніватися в тому, що селище за два кілометри від Одеси потребує великого сучасного навчально-виховного комплексу, не випадає. Ця проблема найбільше турбує селищного голову Степана Зазуляка.

– Рішенням селищної ради для будівництва школи виділено територію площею три гектари. Ми постійно лобіюємо це питання на всіх рівнях. Але для того щоб розпочати якісь роботи, треба розв’язати питання з водовідведенням. Для прокладання колектора потрібні були три мільйони вісімсот тисяч гривень. До речі, три мільйони з них уже освоєні. Залишилося вісімсот тисяч, які дозволять з’єднати нашу систему з населеним пунктом Усатове, система якого, своєю чергою, вливається в міську мережу водовідведення. Тому зараз гостро стоїть питання, чи закінчувати будівництво колектора а чи замикати його на локальні очисні споруди, які також необхідно побудувати. Але в селищному бюджеті на це грошей немає.

– Немає цих коштів і в бюджеті районному, – повідомила заступник голови Біляївської райдержадміністрації Лариса Гусак. – Ми спроможні, наприклад, допомогти з ремонтом. До речі, цієї зими в Августівській школі дуже постраждала система опалення. Її довелося замінити. На це пішло близько 750 тисяч гривень. Сподіваємося на обіцяні кошти з резервного фонду області. Але зрозумійте, в межах районного бюджету подужати будівництво НВК, який за кошторисною документацією обійдеться у 45 – 50 мільйонів гривень, неможливо. Цю проблему можна розв’язати тільки за допомогою коштів із державного й обласного бюджетів.

Поясніть це Данику та Жені…

Вислухано думки, переглянуто документи, проаналізовано факти…

Потрібен НВК. Дуже потрібен. Це зрозуміло всім.

Але грошей бракує… Їх завжди бракує.

Ось тільки не хотілося б мені бути тією людиною, якій довелося б пояснювати бешкетникам Данику та Жені, що на уроках праці замість майструвати з дерева, паяти та складати моделі літаків вони плестимуть із бісеру квіточки та метеликів.

А на уроках фізкультури в зимові дні не гратимуть вони в баскетбол, а зобразять гру на альбомному аркуші. Бо немає спортзалу.

Потрібні й прикраси з бісеру, скажете ви. Згодна. Не було б прекрасної вишитої талановитим хлопчиком картини, якби не ці уроки.

Але напевне більшість хлопчаків ладні були б на цих уроках змайструвати стілець для дідуся, шпаківню для пташок або будку для улюбленого собаки. Та нема чим і немає на чому.

Грошей немає…

Не хочеться говорити таке дітям.

І, можливо, п’ятдесят мільйонів гривень із Державного бюджету на будівництво навчально-виховного комплексу в Хлібодарському – не така вже велика ціна за можливість дорослим не говорити це діткам?..