Олена Яківна Куклова відзначила 50-річчя творчого служіння музі звучного слова. Цілі півстоліття – на сцені філармонії. Сюди вона прийшла майже дівчинкою. «Сьогодні день народження мого» – присвячена до ювілею музично-літературна програма в межах абонементу № 17. Багатостраждальний ювілейний вечір кілька разів переносився. Але зала повна шанувальників акторки, усього лише лауреатки муніципальних премій Костянтина Паустовского та Івана Рядченка. Але для тих, що люблять її, – вона народна артистка, про що й сказав потім один із гостей, що вітали ювілярку.
На цьому вечорі представники міської влади вручили їй нагороду «Трудова слава», а голова регіональної організації Національної спілки журналістів України Юрій Работін – посвідчення Почесного працівника культури.
Вітали й неофіційно: акторка своя не тільки у філармонії, але й у музеях, бібліотеках, в обласній Раді миру… Галина Поліванова вигукнула: «Який у неї діапазон – від ліричного до трагічного!» Народний учитель СРСР Микола Палтишев розповідав про виступи Куклової у школах і ПТУ. У вагоні поїзда дівчинка її із захватом упізнала, сказавши: «Ви у нас читали!» Музейна працівниця Світлана Кузнецова сказала, пославшись на Паустовського, що шляхетність манери читання – не тільки майстерність, але й внутрішня якість душі. Це було точно про Олену Яківну!
З вітаннями прийшли чудові музиканти Іван і Олена Єргієви. Іван склав присвячену їй композицію «Акторка».
А в концерті грали три жінки – так би мовити, в єдиному ансамблі: Олена Куклова, народна артистка України Ольга Оганезова, а акомпанувала заслужена артистка України Віола Демидова. Мова романсу та мова високої поезії раз-по-раз змінювали одна одну. Але головне – вони одна одній не суперечили!
…З п’ятдесяти років на сцені знаю я її щонайменше років із тридцять з лишком. Але по-справжньому познайомився з Оленою Яківною, коли вона стала готувати програму за віршами Марини Цвєтаєвої. Їздила до Москви, познайомилася з Анастасією Іванівною Цвєтаевою…
Якось мені випало почути у виконанні Олени Яківни «Попрыгунью» Чехова – і я був вражений добротністю роботи. Багато років минуло – а режисерська партитура Зінаїди Григорівни Дьяконової не застаріла й не розповзлася. Міцними були нитки! У Зінаїди Григорівни у студії при Будинку актора – перша школа Куклової. Відтоді вона високо «тримає планку».
Читець у філармонії – просвітитель, що залучає до скарбів світової літератури. Принаймні так це було у 60-80-ті. Це був час поезії, час високого слова, а ще – не наш час зниженої лексики та крикливої реклами. Ось чому я й акцентую слова, винесені в заголовок статті: «шляхетність» і «гідність». Вони – як камертон інтелігентності, присутні й у манері читання, і в натурі виконавиці. Бо справа поета – як, втім, і артиста – будити, за словами Пушкіна, добрі почуття. Що так потрібно в нашу жорстоку добу.
