До Володимира Прокоповича Тихонова ми заїхали напередодні його 60-річного ювілею. День керівника одного із провідних сільгосппідприємств Кілійського району був звичайним: на світанку, як і всі жителі Мирного, поливав на городі картоплю, відвідав літню матір, поставивши їй на стіл гарячий сніданок, о сьомій ранку провів наряд, потім об’їхав ділянки. Дорогою між мехзагоном та гусефермою заїхав до ювіляра, привітавши пенсіонера з особистим святом, побував у сусідньому селі у депутатських справах і ось перед обідом зміг зустрітися із власкором «Одеських вістей», газети, яка завжди на робочому столі.
Нас обов’язково обкрадуть…
Висловивши велику стурбованість ситуацією в країні, Володимир Прокопович зробив висновок:
– А в нас завдання залишаються попередніми – розвиток виробництва та соціальної сфери. Колектив СВК «Дружба» встиг зробити усе: і посіяли, і підживили, і захистили. Завершили міжрядний обробіток просапних, рис посіяли, чеки залили. Для нас головне – продукцію вироблено. Так, події в країні негативно вплинули на стан справ виробника. Зріс курс долара – підскочили ціни на насіння, засоби захисту, добрива. Тому сподіватися на високу ефективність виробництва не доводиться, тим більше, що ціни перед жнивами будуть, як завжди, занижені. Є такий механізм: що б ми не виростили, нас обов’язково обкрадуть.
Минулий рік для СВК «Дружба» став вдалим: прибуток склав понад 2,3 мільйона гривень. До бюджетів усіх рівнів це підприємство перерахувало податків та зборів близько 4 мільйонів гривень!
– Враховуючи на те, що СВК «Дружба» обробляє 3 тисячі гектарів землі, кожний наш гектар дає до бюджету 1,2 тисячі гривень, – з гордістю говорить керівник. – Як голова бюджетної комісії Кілійської райради, я бачу, що бізнес у нас по суті не платив до скарбниці. Чесному шляху віддають перевагу різного роду «відкатам», а потім кричать: «Пробі, мене грабують!» І міністрів лають. Ну, обери чесний шлях – плати всі податки та збори.
Ми не позбавляємося людей
СВК «Дружба», це підприємство ось вже десятий рік очолює
В. Тихонов, – господарство багатогалузеве. Тут вирощують зернові і технічні культури, зокрема, сою. Тваринницька галузь представлена п’ятьма напрямами – є свині, велика рогата худоба, вівці, гуси, кури.
– Тримаємо живність із урахуванням здорового сенсу, – зізнається Володимир Прокопович. – Молоко, наприклад, виробляти не вигідно, але ми не можемо залишити село без цього продукту, який потрібний особливо діткам. Тваринництво – це не лише необхідна людині продукція, але й робочі місця. У нас в кооперативі працевлаштовано 130 жителів села Мирного, хоча за міжнародними стандартами для підприємства у 3 тисячі гектарів землі повинно вистачити й 30 чоловік. Але ми ніколи не ставили собі за мету позбуватися людей, заощаджувати на фонді заробітної плати, який становить на рік 2,5 мільйона гривень, не рахуючи нарахувань. Навпаки, я переконаний: кожна людина повинна мати можливість заробити собі шматочок хліба. Не уявляю собі, як інакше? Для чого взагалі працювати – капітали наживати? Чи трудитися на добро людям? Буде в них вища купівельна спроможність – усе стане розвиватися.
За останні роки колектив СВК «Дружба» технічно переозброївся – придбано техніку, сільгоспінвентар, устаткування для гарману. Фахівці та механізатори упевнені: усе, що необхідно для ефективного обробітку землі, у кооперативі є.
…І щоб вчительки на підборах ходили!
«Дружба» – це кооператив із 851 співвласника. Кожний з них не лише одержує дивіденди за свою землю, але й цілий пакет соціальних пільг. Працівники кооперативу та його співвласники безкоштовно, за рахунок підприємства, одержують технічну воду для поливу своїх городів. СВК «Дружба» оплачує членам свого колективу утримання малят у дитячому садку. Підприємство утримує на свої кошти сільську пожежну команду, оскільки при сільраді вона занепала. У цілому на соціальні програми СВК «Дружба» щороку спрямовує 300 – 400 тисяч гривень.
Чимало зробило базове сільгосппідприємство і для села: приведені в ідеальний порядок його центр, пам’ятники, зробили дорогу до школи – щоб сільські вчительки на підборах ходили.
– І надалі продовжуватимемо цю роботу, – говорить Тихонов. – Тому що ми тут живемо, і ніхто за нас це не зробить.
У країні за інакомислення вбивають…
Однак у Мирному не спочивають на лаврах:
– Стабільності як не було, так і немає, – зізнається Володимир Прокопович. – Головне питання – земельне. Ми знаємо, що існують схеми з відбирання підприємств. До Мирного теж навідуються «гості», які сплять і бачать наші землі. Треба бути економічно сильними, дуже твердо стояти на ногах, щоб не дати приводу для «перевороту». І ці загрози над вітчизняним товаровиробником будуть доти, доки в нашій країні до влади не прийдуть державні мужі, яких би й доля Вітчизни турбувала, і доля співвітчизників. Але поки що ми бачимо занепокоєння, головним чином про бізнес, про капітали.
На думку В. Тихонова, економіста-практика із сорокарічним стажем, політика в нашій країні з першого дня її існування працює проти економіки:
– Ми – велика, потужна держава, і нам бути в ролі прохача, м’яко кажучи, соромно та непорядно. Але сьогодні викладати свою позицію не можна – у країні за інакомислення вбивають. Це – страшно. Переконаний: треба враховувати думку всіх. Народ увесь гарний – що у Львові, що на Донбасі. Так було за всіх часів – легше виживати разом. На прикладі нашого підприємства, яке збереглося єдиним, монолітним, ми ще раз у цьому переконуємося.
У мене команда – ще краща!
Ювілей – завжди привід призупинитися та оглянути пройдений шлях:
– Я прийняв господарство від двох сильних керівників, корифеїв сільського господарства, – підкреслює В. Тихонов. – Моїсей Юхимович Суворов керував колгоспом 24 роки. Потім за кермом 15 років стояв Матвій Юхимович Деревенча, кандидат економічних наук, заслужений працівник сільського господарства України. Я заздрив своїм попередникам у тому, що в них була дуже потужна команда фахівців. Але зараз, гадаю, у мене команда ще краща! А скільки разів у рядовому трудівникові, про якого, часом, кажуть «важкий, важкий», я відкривав безліч чудових якостей – відповідальність, майстерність, скромність?.. Успіхи СВК «Дружба» – заслуга колективу. Дуже вдячний керівництву району, з боку якого завжди одержував підтримку. З Володимиром Борисовичем Боделаном можна було розв’язати будь-яку проблему. Коли навесні 2005 року мене обрали головою кооперативу, залишалися не зораними 840 гектарів землі, а на рахунках – 2 мільйони гривень боргів. Банки вже відмовлялися нас кредитувати. Але досить було прохання Володимира Борисовича, щоб нам відпустили в кредит дизпаливо або відкрили найдешевшу кредитну лінію. Так ми подолали кризу. Я вдячний і Івану Івановичу Поджарову, який теж допомагав у важку хвилину. Першим моїм порадником завжди був Анатолій Григорович Новаковський, який очолює аграрний сектор Одещини. Вважаю, що багато в чому завдяки йому сільське господарство, наука в нас перебувають на високому рівні. Семінари для агрономів, виставки племінних тварин – усе це змушує нас іти в ногу з часом. Сьогодні в Кілійському районі роботу аграріїв координують Михайло Васильович Дамаскін та Григорій Семенович Козлов, причому, роблять це вже на новому, сучасному, рівні. Після районних семінарів ми одержуємо найдокладніші роздруковані інструкції з кожної культури, кожного гібрида. Скажу так: річки зі струмочків складаються.
