У видавництві «Астропринт» вийшла книжка одеської журналістки Наталії Огренич «Перейденный Рубикон».
Це – друга збірка (перша – «Рубикон» – побачила світ у 2003 році). Тоді до неї увійшли вибрані статті, написані автором у 1990 – 2000 роках. Їх теми – такі, що гостро б’ють у серце: людська доброта і черствість (статті «Милосердие» і «Меценат»), проблеми дітей та старих («Спасите ребенка… от матери» і «Забытая старость»), людські вади і пам’ять («Священная земля памяти»)… Журналістка намагається звернути увагу громадськості на проблеми дитячих будинків і притулків. Не залишені осторонь і близькі авторці теми професійної діяльності колег – телевізійників та радійників. Кілька років тому пішов з життя наш колега, директор обласного радіо Сергій Комар, пам’ять про якого ми зберігаємо. Так само як і про народного артиста України, Почесного громадянина Одеси Миколу Огренича, який пішов від нас у 2000 році… Розповідає авторка і про проблеми життя одеських артистів: в основі статті «Театр наших дней, или Как выжить артисту» – бесіда з директором російського академічного театру Олександром Копайгорою. Сповнена оптимізму стаття «А музика звучит…» про молодих і талановитих одеських музикантів Георгія Кожухаря та Катерину Єргієву.
Не обійдена увагою і тема вітчизняної освіти: йдеться про необхідність підтримки молодих перспективних викладачів та вчених.
Майже в кожній статті збірки порушено проблеми нашого життя – як оголені нерви, до яких важко доторкатися, але й пройти повз них не можна. Джерела одних – у минулих роках, інших – у сьогоднішньому дні… Як характерний штрих – стаття «Алчность» – про збагачення нуворишів і злиденність більшості населення. До речі, ця публікація, як і багато інших, друкувалася в газеті «Одеські вісті».
Н.Г. Огренич у журналістиці багато років, і завжди відкрито виражає свої принципи та громадську позицію. Серед численних професійних нагород найголовнішою вважає «Золоту медаль української журналістики». Автор порушує проблеми, які не залишають читачів байдужими. Наприклад, у статті «Сладость порока, или Кому нужны «ночные бабочки». Однак усі матеріали професіоналки зважені, обмірковані, підтверджені конкретним фактажем. Статтям Наталії Григорівни віриш, тому що знаєш і відчуваєш – авторка співпереживає тому, про що пише, щиро говорить про правду життя, називаючи речі своїми іменами. І вірить у те, що наше майбутнє обов’язково зміниться на краще.
