Вчора виповнилося 34 роки з того дня, як у Москві на 43-му році життя помер Володимир Висоцький. Відомий виконавець авторської пісні, поет, актор театру та кіно був похований на Ваганьковському цвинтарі.
Спогадами про знайомство з Володимиром Висоцьким із нашим кореспондентом поділився відомий кіноактор і каскадер Володимир Жаріков:
– Я зустрівся з Володимиром Семеновичем на зйомках картини Станіслава Говорухіна «Место встречи изменить нельзя», в Одесі, 1978 року. У нас було кілька коротких бесід. Перша розмова відбулася після мого чергового трюку. Висоцький підійшов до мене й запитав, навіщо я так ризикую життям і скільки мені заплатили. Я відповів, що 50 рублів. Він здивувався, що так мало, адже я міг загинути. Я йому сказав: «А чому Ви ризикуєте? Співаєте пісні, які не подобаються владі. Тож Ви каскадер по своїй частині, а я – по своїй. І не заради багатства».
А наступного разу в нас була вже жорстка пряма розмова. На той час я вже знав, що Висоцький страждає через шкідливі звички, і мені хотілося якось допомогти йому. Я сказав Володимиру Семеновичу так: «У Вас є головні ролі в Театрі на Таганці, любов глядача, дружина – велика акторка, яка облишила заради Вас кар’єру. Невже порошок і пляшка дорожчі? Виходить, що в піснях Ви мужній, а по життю – слабкий». Висоцький відповів: «Я борюся, хочу, але середовище не відпускає мене».
Виявляється, що я, ледве знайома людина, мало не перший йому ось так у вічі це сказав. Як не дивно, Володимир Семенович просив мене бачитися з ним частіше.
До речі, його дружина Марина Владі іноді була присутня на зйомках. По-материнському оберігала його, як велику дитину, хоча до нього були приставлені й інші люди. Але він умудрявся якось ховатися від усіх, коли йому це було потрібно. Але при цьому працював високопрофесійно, і колеги це бачили, розуміли й не ображалися, якщо раптом якісь зйомки затримувалися з вини актора.
Володимиру Семеновичу були відкрито багато шляхів, але його згубила насамперед недуга. Якби Висоцький хотів і міг, його життя було б творчо довгим і щасливим. А коли він помер, стали придумувати легенди, приховувати його проблеми. Тому й Говорухін не дуже любить говорити на цю делікатну тему з журналістами.
А після зйомок картини я кілька раз був у Театрі на Таганці. З Висоцьким ми зустрічалися, спілкувалися, і він давав мені контрамарки на вистави. А іноді я навіть потрапляв на репетиції з його участю, і це було шалено цікаво.
Додам, що «Место встречи…» – справді шедевр. Там я не тільки дублював і ставив трюки, але грав і як актор. Моя роль – бандит Лошак із банди «Черная кошка». Один з яскравих епізодів із ним – під час бесіди з Шараповим у бандитському лігвищі. За столом Лошак грається ножем між пальцями, підчіпляє ним Шарапова, вибиває стільця
с-під ніг. Також дублював офіціантку в ресторані й бандита Левченка, якого при спробі втечі наприкінці картини пострілом із пістолета вбив герой Висоцького – Гліб Жеглов.
Довідка. Володимир Жаріков народився 1938 року в Смоленську. Закінчив філологічний факультет Одеського університету (1969). Кандидат філософських наук, доцент. Член Спілки письменників Росії. Поет. У 2003 році видав збірку віршів «Как это все во мне соединилось». Засновник першої та єдиної в Радянському Союзі школи каскадерської майстерності.
Знімався в багатьох картинах як актор і каскадер, серед яких – «Приключения Тома Сойера», «В поисках капитана Гранта», «Пираты ХХ века», «Десять негритят», «Тайны мадам Вонг». На його рахунку понад 100 епізодичних ролей і ролей другого плану.
